4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Особистості
Особистості

Особистості (58)

 

21 листопада згасла свічка життя активного учасника Революції Гідності, депутата Збаразької районної ради шостого скликання, жителя села Заруддя Юрія Галенди. Чоловіка збаражани називали символом Майдану, повідомляє "Народне слово"

 

Професія військового завжди була оповита ореолом романтичності, героїзму та пригод. Бути військовим було престижно колись і нині, адже хіба може бути для чоловіка шляхетніше заняття, ніж захищати Батьківщину. В цьому переконаний і співрозмовник

газети

"Народне слово"

, людина, яка не уявляє свого життя без армії, якою він марив ще з дитинства, − т.в.о. військового комісара Збаразького РВК майор Василь Бродзянський. Він родився у місті Дунаївці Хмельницької області й з дитинства плекав мрію в майбутньому поєднати свою долю із силовими структурами.

– Пам’ятаю, коли був маленьким хлопчиком, у мене перехоплювало подих щоразу, коли бачив людей у формі. Мені імпонувало у них усе – струнка постава, вишкіл, однострій, фізична виправка та сила, яка накладала на людину характерний відбиток, за яким з галасливого натовпу безпомилково можна було визначити військового, незалежно, теперішнього чи колишнього. – Військовий, на моє переконання, найшляхетніша професія для справжнього мужчини, в якій ти можеш проявити чоловічі чесноти − відвагу, доблесть і честь, − відзначає Василь Бродзянський.

 

Боєць «Правого сектору» Софія Дрозд з позивним «Золота» народилася у Львові, навчалася на кухаря-кондитера. Вона б і досі готувала смачні обіди для своєї родини, якби життя круто не змінило її долю. Коли почалася війна з російськими агресорами та їхніми найманцями, вона, як би це не звучало парадоксально, пішла воювати замість свого чоловіка. На її переконання, він виявився слабкодухим.

 

Цьогоріч минуло 150 років з дня народження відомого українського громадсько-політичного діяча, юриста, уродженця села Доброводи – Миколи Лагодинського. З цієї нагоди  відбулося урочисте відкриття і посвячення меморіальної дошки видатному земляку на фронтоні Доброводівського будинку культури. На дошці, яку виготовив скульптор, член Національної спілки письменників України Зиновій Кіпибіда викарбувано портрет і напис: «У селі Доброводи народився громадсько-суспільний діяч Микола Лагодинський».

17 вересня 1926 року в селі Зубрець, біля Бучача на Тернопіллі народилася людина, якій пізніше з Божої волі судилося відіграти важливу і, скажемо, унікальну роль в розбудові українського життя в Канаді. Його звати Петро Саварин. Правник за освітою, будитель українства за своїм покликанням, будівничий та активний учасник українських політичних та освітніх організацій, фундацій, проектів, ініціатив тощо.

Ідучи Мар’їнкою і розглядаючи наслідки нічних боїв, я не помітив, як вийшов на околицю міста. Підійшов до нашого блок-поста, хлопці пригостили мене чаєм. Хоча журналістів тут недолюблюють, для цих воїнів я вже свій, адже пройшов хрещення боєм.

 Поки пили чай, ділилися інформацією про нічні обстріли. Раптом хтось втрутився у розмову: «Журналісте, тут з нами твій земляк, хочеш покличу?» Через хвилину підійшов хлопець, обвішаний зброєю. Познайомилися. Його звати Дмитро Хлєбніков. Я запитав його: «Поговоримо?»  Він ствердно кивнув. А далі, навіть не цікавлячись, про що буде розмова, почав розказувати.

 

Господь нагородив мене своєю ласкою – бути сучасницею знаменитої Іванни Блажкевич і 9 жовтня 2016 року у мої 86 літ взяти участь у святкуванні 130-річчя від дня її народження в селі Денисів Козівського району.

Після Служби Божої в місцевій церкві відбулась урочиста частина. Присутніх привітав директор Денисівського краєзнавчого музею й одночасно організатор свята Богдан Савак. Бездоганно вела програму директор Козівського районного будинку культури Світлана Андрушків. Чудово грав оркестр районного будинку культури, чергувались хорові пісні, талановито виконані кількома колективами, з виступами промовців. Діти декламували вірші «бабусі Іванни» і співали. Козівський дитячий зразковий театр показав виставу, перероблену письменницею з поеми Івана Франка «Лис Микита».

 

Боєць «Правого сектору» з позивним «Татарин» – легендарна  особистість. До війни, проживаючи у Криму, він займався реставрацією меблів і навіть не думав, що доведеться взяти до рук зброю й повести за собою у вир боротьби за незалежність Криму та України. На його рахунку – десятки вбитих терористів, він двічі був у полоні, проте завжди виходив із «сєперського» пекла, йому без наркозу різали і відразу зашивали руки, щоб він виказав інформацію. Та Марлен, а це справжнє ім’я чоловіка, залишався вірним Батьківщині.

 

Сьогодні попрощалися із Богданом Гаврилишиним. Видатний українсько-канадсько-швейцарський економіст, професор, благодійник та громадський діяч, уродженець Тернопілля, Богдан Дмитрович Гаврилишин помер 24 жовтня і ця звістка засмутила тисячі людей по всьому світу. 

Розповідаючи про медичну галузь Збаражчини, неможливо оминути увагою травматологію. Адже від різноманітних травм, переломів, вивихів не застрахований абсолютно ніхто. У 1989 році у Збаразькій ЦРКЛ створено травматологічний відділ, завідуючим яким став хірург, травматолог-ортопед Михайло Сава. Шлях цієї людини до професії медика був тернистим, адже доля випробовувала його змалку. Народився на Зборівщині, у шість років осиротів. Батько помер через хворобу, мати трагічно загинула. Хлопчик виховувався спершу в дитбудинку у Підгайцях, середню освіту здобув у Бучацькій школі-інтернаті.