4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Особистості
Особистості

Особистості (38)

 

Господь нагородив мене своєю ласкою – бути сучасницею знаменитої Іванни Блажкевич і 9 жовтня 2016 року у мої 86 літ взяти участь у святкуванні 130-річчя від дня її народження в селі Денисів Козівського району.

Після Служби Божої в місцевій церкві відбулась урочиста частина. Присутніх привітав директор Денисівського краєзнавчого музею й одночасно організатор свята Богдан Савак. Бездоганно вела програму директор Козівського районного будинку культури Світлана Андрушків. Чудово грав оркестр районного будинку культури, чергувались хорові пісні, талановито виконані кількома колективами, з виступами промовців. Діти декламували вірші «бабусі Іванни» і співали. Козівський дитячий зразковий театр показав виставу, перероблену письменницею з поеми Івана Франка «Лис Микита».

 

Боєць «Правого сектору» з позивним «Татарин» – легендарна  особистість. До війни, проживаючи у Криму, він займався реставрацією меблів і навіть не думав, що доведеться взяти до рук зброю й повести за собою у вир боротьби за незалежність Криму та України. На його рахунку – десятки вбитих терористів, він двічі був у полоні, проте завжди виходив із «сєперського» пекла, йому без наркозу різали і відразу зашивали руки, щоб він виказав інформацію. Та Марлен, а це справжнє ім’я чоловіка, залишався вірним Батьківщині.

 

Сьогодні попрощалися із Богданом Гаврилишиним. Видатний українсько-канадсько-швейцарський економіст, професор, благодійник та громадський діяч, уродженець Тернопілля, Богдан Дмитрович Гаврилишин помер 24 жовтня і ця звістка засмутила тисячі людей по всьому світу. 

Розповідаючи про медичну галузь Збаражчини, неможливо оминути увагою травматологію. Адже від різноманітних травм, переломів, вивихів не застрахований абсолютно ніхто. У 1989 році у Збаразькій ЦРКЛ створено травматологічний відділ, завідуючим яким став хірург, травматолог-ортопед Михайло Сава. Шлях цієї людини до професії медика був тернистим, адже доля випробовувала його змалку. Народився на Зборівщині, у шість років осиротів. Батько помер через хворобу, мати трагічно загинула. Хлопчик виховувався спершу в дитбудинку у Підгайцях, середню освіту здобув у Бучацькій школі-інтернаті.

В другу річницю загибелі поблизу с. Сміле на Луганщині в зоні АТО Героя Збаражчини Тараса Михальського, 19 жовтня на його могилі відбулася панахида та чин освячення пам’ятника. Мармуровий пам’ятник вирізьблений у формі козацького хреста, саме такого, за словами рідних, заповідав поставити на своїй могилі Тарас ще за життя.

Після поминальної Служби Божої у Свято-Успенській церкві родина, однокласники, побратими Тараса, вчителі та учні збаразьких шкіл, школи-інтернату, юні «сокільці», волонтери, демобілізовані бійці, священики, батьки та родичі Героїв Небесної сотні Устима Голоднюка, Назара Войтовича, керівники міста, району, райдержадміністрації, союзянки, упівці та небайдужі збаражани взяли участь у поминальній ході. Під червоно-чорними та жовто-блакитними стягами, які на чолі колони несли члени РУ Братства ОУН-УПА, з триметровою гірляндою, прикрашеною квітами, стрічками та гронами калини, під великими полотнищами козацького та державного прапорів, які школярі несли над головами на витягнутих руках, під прапорами молодіжної організації «Сокіл», з жовтими та синіми, білими та малиновими букетами та кошиками хризантем, свічками та лампадками збаражани з майдану Івана Франка рушили до місця вічного спочинку Героя на центральній алеї міського цвинтаря.

 

 Протягом двох років війни з російським окупаційним режимом українські бійці зуміли показати себе не лише сильними, а й витривалими… Будучи затребуваними й повсякчас готовими віддати життя за волю України, вони, все ж, залишилися осторонь найнеобхіднішого укомплектування – зброї, одягу, харчів. Та опиратися в цій ситуації тільки на державу, за багатьма свідченнями,  було б надто ризикованим

"Мені казали: "Не їдь в Україну…", - так відповів журналіст із Англії, з яким мене доля звела на передовій, на моє запитання, що він знав про нашу державу до приїзду сюди. Після його слів у душі зародилася образа за наш народ. Він, відчувши це, почав розповідати, що думають про нас у світі.

– Міша, ти не зважай на мої слова, але про Україну справді мало інформації. Навіть тепер, коли іде війна, більшість жителів Європи і Старого Світу вважають, що це олігархи  ділять владу. Мало хто знає, що на вас напала Росія. І в цьому винне керівництво вашої країни. Адже всю інформацію про Україну пересічні європейці отримують вибірково. Місцеві ЗМІ користуються послугами російських журналістів, а ті, як відомо, пропагують фальшиву думку. Ваші телевізійні канали не присутні в Європі. Тим часом у Мар’їнці, Авдіївці працюють сепаратистські канали «Оплот», «Новоросія», які поширюють серед місцевого населення російську пропаганду, хоча ця територія перебуває під контролем української армії.

Поблизу села Кримське на Луганщині загинув боєць 93-ої окремої механізованої бригади Збройних Сил України та її окремої чоти «Карпатська січ» Мирослав Мисла. 24-річний військовослужбовець на псевдо “Мисливець”, був одним зі зразкових бійців та бойовим командиром.

37 років тому знайшли тіло Володимира Івасюка.

18 травня 1979 року у Брюховицькому лісі, неподалік Львова, рядовий військової частини №42190 Жамсунбек Чорнобаєв під буком виявив підвішений труп чоловіка в позі ”навколішки” з паском від плаща на шиї. Поряд стояв порожній портфель. Механічний годинник покійника ”Orient” зупинився о 12 годині 50 хвилин, на календарі годинника — 27 квітня. Труп не розклався. Відстань від гіллі до поверхні  землі була меншою від суми зросту покійника та довжини паска, на якому він “напіввисів–напівстояв”. Покійником, як виявилося згодом, був 30–річний Володимир Івасюк, - розповідає Михайло Маслій. У це не хотілося вірити... 

У травні 1979–го у Бережанській виправній колонії для неповнолітніх, що у Тернопільській області (тоді заклад іменувався як ”спецпрофтехучилище №1”), відбувся бунт засуджених і на волю вирвалося кілька сотень в’язнів. Більшу частину підлітків удалося спіймати і повернути під варту відразу ж, а решту — розшукували повсюдно. У той час була досить тепла весняна погода, тож можна було жити навіть і надворі. В пошуках утікачів військові прочісували ліси. Одна з таких акцій проходила й у Брюховицькому лісі, де й знайшли тіло композитора.

Той травень назавжди ввійде в історію України місяцем скорботи, туги за Володею, який так рано попрощався з білим світом, і місяцем нашого національного сорому — композитора вже після смерті почали шельмувати, називати п’ятницею і навіть божевільним. Тепер не хочеться й згадувати, що травень 1979–го був сонячно теплим і буйнолистим. Але навіть природа, вічна матінка природа, не усвідомлювала, яка трагедія спіткала співучу Україну - не стало її соловейка.

Кому ж завадив молодий обдарований композитор, поет, який у 1970–их роках спромігся однією лише піснею змусити республіки Радянського Союзу розуміти українську мову

відео з інтернету

У Страсну п'ятницю в Києві помер видатний оперний співак - лауреат держпремії імені Тараса Шевченка й Герой України - Дмитро Гнатюк.  

Про це повідомив ректор Національної музичної академії України Володимир Рожок , передає "День".   У минулому році в Академії відзначили 90-річчя знаменитого баритона. Хоча 2016–й був не простим для Дмитра Михайловича, він мужньо боровся з хворобою, зазначає видання й нагадує, що Гнатюк був першим виконавцем хітів 1960-х ( легендарних пісень "Два кольори" та "Мій Київ"), а на оперній сцені він створив образи Остапа й Миколи ("Тарас Бульба", "Наталка-Полтавка" Лисенка), Петруччіо ("Приборкування норовливої" Шебаліна), Мазепи, Онєгіна ("Мазепа", "Євгеній Онєгін" Чайковського), Демона ("Демон" Рубінштейна), Фігаро ("Севільський цирульник" Россіні), Ріголетто ("Ріголетто" Верді) та ін.   Крім того, як режисер-постановник Гнатюк поставив понад 20-ти вистав, серед яких "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського , "Золотий обруч" Б. Лятошинського , "Мазепа" П. Чайковського, Він багато років працював головним режисером Національної опери та викладав у консерваторії.

Прощання з Гнатюком відбудеться 4 травня  з 11 до 13.00 в Національній опері України. Поховають співака на Байковому кладовищі у Києві.

 

Сторінка 3 з 3