4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Особистості
Особистості

Особистості (42)

 

Боєць «Правого сектору» Софія Дрозд з позивним «Золота» народилася у Львові, навчалася на кухаря-кондитера. Вона б і досі готувала смачні обіди для своєї родини, якби життя круто не змінило її долю. Коли почалася війна з російськими агресорами та їхніми найманцями, вона, як би це не звучало парадоксально, пішла воювати замість свого чоловіка. На її переконання, він виявився слабкодухим.

 

Цьогоріч минуло 150 років з дня народження відомого українського громадсько-політичного діяча, юриста, уродженця села Доброводи – Миколи Лагодинського. З цієї нагоди  відбулося урочисте відкриття і посвячення меморіальної дошки видатному земляку на фронтоні Доброводівського будинку культури. На дошці, яку виготовив скульптор, член Національної спілки письменників України Зиновій Кіпибіда викарбувано портрет і напис: «У селі Доброводи народився громадсько-суспільний діяч Микола Лагодинський».

17 вересня 1926 року в селі Зубрець, біля Бучача на Тернопіллі народилася людина, якій пізніше з Божої волі судилося відіграти важливу і, скажемо, унікальну роль в розбудові українського життя в Канаді. Його звати Петро Саварин. Правник за освітою, будитель українства за своїм покликанням, будівничий та активний учасник українських політичних та освітніх організацій, фундацій, проектів, ініціатив тощо.

Ідучи Мар’їнкою і розглядаючи наслідки нічних боїв, я не помітив, як вийшов на околицю міста. Підійшов до нашого блок-поста, хлопці пригостили мене чаєм. Хоча журналістів тут недолюблюють, для цих воїнів я вже свій, адже пройшов хрещення боєм.

 Поки пили чай, ділилися інформацією про нічні обстріли. Раптом хтось втрутився у розмову: «Журналісте, тут з нами твій земляк, хочеш покличу?» Через хвилину підійшов хлопець, обвішаний зброєю. Познайомилися. Його звати Дмитро Хлєбніков. Я запитав його: «Поговоримо?»  Він ствердно кивнув. А далі, навіть не цікавлячись, про що буде розмова, почав розказувати.

 

Господь нагородив мене своєю ласкою – бути сучасницею знаменитої Іванни Блажкевич і 9 жовтня 2016 року у мої 86 літ взяти участь у святкуванні 130-річчя від дня її народження в селі Денисів Козівського району.

Після Служби Божої в місцевій церкві відбулась урочиста частина. Присутніх привітав директор Денисівського краєзнавчого музею й одночасно організатор свята Богдан Савак. Бездоганно вела програму директор Козівського районного будинку культури Світлана Андрушків. Чудово грав оркестр районного будинку культури, чергувались хорові пісні, талановито виконані кількома колективами, з виступами промовців. Діти декламували вірші «бабусі Іванни» і співали. Козівський дитячий зразковий театр показав виставу, перероблену письменницею з поеми Івана Франка «Лис Микита».

 

Боєць «Правого сектору» з позивним «Татарин» – легендарна  особистість. До війни, проживаючи у Криму, він займався реставрацією меблів і навіть не думав, що доведеться взяти до рук зброю й повести за собою у вир боротьби за незалежність Криму та України. На його рахунку – десятки вбитих терористів, він двічі був у полоні, проте завжди виходив із «сєперського» пекла, йому без наркозу різали і відразу зашивали руки, щоб він виказав інформацію. Та Марлен, а це справжнє ім’я чоловіка, залишався вірним Батьківщині.

 

Сьогодні попрощалися із Богданом Гаврилишиним. Видатний українсько-канадсько-швейцарський економіст, професор, благодійник та громадський діяч, уродженець Тернопілля, Богдан Дмитрович Гаврилишин помер 24 жовтня і ця звістка засмутила тисячі людей по всьому світу. 

Розповідаючи про медичну галузь Збаражчини, неможливо оминути увагою травматологію. Адже від різноманітних травм, переломів, вивихів не застрахований абсолютно ніхто. У 1989 році у Збаразькій ЦРКЛ створено травматологічний відділ, завідуючим яким став хірург, травматолог-ортопед Михайло Сава. Шлях цієї людини до професії медика був тернистим, адже доля випробовувала його змалку. Народився на Зборівщині, у шість років осиротів. Батько помер через хворобу, мати трагічно загинула. Хлопчик виховувався спершу в дитбудинку у Підгайцях, середню освіту здобув у Бучацькій школі-інтернаті.

В другу річницю загибелі поблизу с. Сміле на Луганщині в зоні АТО Героя Збаражчини Тараса Михальського, 19 жовтня на його могилі відбулася панахида та чин освячення пам’ятника. Мармуровий пам’ятник вирізьблений у формі козацького хреста, саме такого, за словами рідних, заповідав поставити на своїй могилі Тарас ще за життя.

Після поминальної Служби Божої у Свято-Успенській церкві родина, однокласники, побратими Тараса, вчителі та учні збаразьких шкіл, школи-інтернату, юні «сокільці», волонтери, демобілізовані бійці, священики, батьки та родичі Героїв Небесної сотні Устима Голоднюка, Назара Войтовича, керівники міста, району, райдержадміністрації, союзянки, упівці та небайдужі збаражани взяли участь у поминальній ході. Під червоно-чорними та жовто-блакитними стягами, які на чолі колони несли члени РУ Братства ОУН-УПА, з триметровою гірляндою, прикрашеною квітами, стрічками та гронами калини, під великими полотнищами козацького та державного прапорів, які школярі несли над головами на витягнутих руках, під прапорами молодіжної організації «Сокіл», з жовтими та синіми, білими та малиновими букетами та кошиками хризантем, свічками та лампадками збаражани з майдану Івана Франка рушили до місця вічного спочинку Героя на центральній алеї міського цвинтаря.

 

 Протягом двох років війни з російським окупаційним режимом українські бійці зуміли показати себе не лише сильними, а й витривалими… Будучи затребуваними й повсякчас готовими віддати життя за волю України, вони, все ж, залишилися осторонь найнеобхіднішого укомплектування – зброї, одягу, харчів. Та опиратися в цій ситуації тільки на державу, за багатьма свідченнями,  було б надто ризикованим

Сторінка 3 з 3