4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Особистості
Особистості

Особистості (38)

 

У Збаразькому замковому палаці відкрилася персональна виставка молодих тернопільських митців, подружжя художників Миколи та Ірини Кафтан «Наш світ». На розсуд збаражан тернополяни, які співпрацюють з творчо-мистецькою групою «Удін і Компанія» привезли 27 робіт, які впродовж місяця експонуватимуться у стінах Замку. До речі, збаражанам випала честь першими побачити виставку подружжя Кафтан, у Тернополі вона експонуватиметься згодом, пише "Народне Слово". 

 

Три роки відділяють нас від Майдану. Страшного, кривавого, але залитого духом солодкої і терпкої свободи, що манить свіжістю та розправляє крила. Сотні, тисячі збаражан пережили ті неповторні гострі миті нашої історії, відчувши свою безпосередню і дієву причетність до її творення. Хтось вистоював на київських барикадах, перемагаючи нестерпний холод і примхи зимової погоди, інші щодня чатували на місцевих майданах в Тернополі чи Збаражі. Правда, були й ті, хто поводився, м’яко кажучи, обережно, щоб не зашкодити власній кар’єрі та благополуччю, вичікуючи, куди вітер подує наступної миті. Були й такі. Вони є завжди. І , мабуть, будуть. Та сьогодні мова не про них. Серед тих, хто безстрашно заявив тодішнім можновладцям, що українці більше не збираються терпіти принижень та нехтування їхніми прагненнями, був наш земляк уродженець села Великий Раківець Юрій Трохимович Заяць, пише "Народне Слово".

Українець з широкою мирною душею і руками будівничого, який не лише майстерно з каменю зводить стіни, а й невтомно – цеглинка за цеглинкою – вкладає свої зусилля у творення нової української держави. Глибоко вивчає минуле краю, уже написані, чекають друку книги про історію рідного села та історію церкви Великого Раківця. Юрій − член Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців. Свій критичний погляд на життєві ситуації він висловлює не лише прозою, а й гуморесками, яких назбиралось уже не на одну збірочку. Тож гаряче серце творчої людини, звичайно, не могло залишатися байдужим до подій, що розгорталися наприкінці 2013-го року.

Кохання, яке міцнішало під пострілами у зоні АТО. В День святого Валентина ми розкажемо вам історію двох військових, хлопця і дівчини, які покохали один одного на лінії фронту, інформує TV-4.

 

Благодатна земля Збаражчини дала Україні і світу цілу плеяду людей, якими пишаємось, яких пам’ятаємо і шануємо. Проте є ще чимало незаслужено забутих або недооцінених особистостей, імена яких згадуємо не часто, а то й навіть не знаємо про них. До таких належить і світла постать сестри Модести, яка у 2009-ому тихо покинула цей світ, з честю і вірністю виконавши свою місію слугині Божої. Про деталі її непростого жертовного життя збаражани не знали і не могли знати , бо жила відірвано від світу цього, понад сім десятків років дотримуючись обітниць, даних Ісусові. Проте світло її віри зігрівало і вело по життєвих стежинах її родину – сестер, брата, племінників та їхні сім’ї, багато з яких і сьогодні живуть на теренах району, області, і з душевною теплотою та вдячністю згадують свою «цьоцю Стефцю», пише газета "Народне Слово" . 

 

Згідно із приказкою, за спиною кожного великого чоловіка стоїть жінка. У долі Стефаника їх було кілька: мати Євгенія Калитовська — найвищий ідеал жінки, Євгенія Бачинська — перша любов, дружина Ольга — подарувала йому трьох синів, Олена Плешканова — переїхала з донькою до овдовілого літератора, щоб допомогти виховати синів, а йому бути приятелькою літніх років. Софія Морачевська теж у цьому переліку. Вона не просто його платонічне кохання, а одна з тих, завдяки кому Василь Стефаник відбувся як письменник: сильна жінка, яка реалізувала себе й цінувала та мотивувала тих, хто довкола. Вона, як пишуть дослідники Олександр Кіцера та Олександр Кіцера-мол., «Василеві Стефанику в буквальному значенні випростувала хребет». Стефаник пережив її та її сина Юрія, якому присвятив новелу, казку і сценку, пише Най все буде Тернопіль!

Далеко не усі мешканці Сходу підтримують сепаратистів, розповідають наші бійці. Серед мешканців Новогродівки Донецької області, що за шістдесят кілометрів від передової, живуть наші земляки, повідомляє телеканал TV-4. 

Волонтери Штабу національного спротиву 13 грудня повернулися з чергової поїздки у зону АТО. Цього разу, як і завжди збаражани на чолі з керівником штабу Володимиром Голоднюком відвідували бійців, які захищають Україну на крайніх точках, так званих «нульових» позиціях, повідомляє газета "Народне слово".

Збаражани побували в тих місцях на передовій, куди ніколи не їздять паркетні генерали, і навіть всюдисущі тележурналісти там поодинокі гості, а самі бійці називають ці позиції коротко і змістовно «Жопа».

Третього грудня світ відзначатиме Міжнародний День людей з обмеженими можливостями, щоб привернути увагу до їх потреб. А як живеться їм щодня? Людям, для яких цей світ, буває, закінчується невеликим квадратом власного вікна? І наскільки ми, здорові, ті хто поруч, готові проявити хоч невелику частинку свого милосердя?

Про це  «Наш ДЕНЬ»  розмовляє з керівником Тернопільського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Іриною БАЗИЛЕВСЬКОЮ.

 

21 листопада згасла свічка життя активного учасника Революції Гідності, депутата Збаразької районної ради шостого скликання, жителя села Заруддя Юрія Галенди. Чоловіка збаражани називали символом Майдану, повідомляє "Народне слово"

 

Професія військового завжди була оповита ореолом романтичності, героїзму та пригод. Бути військовим було престижно колись і нині, адже хіба може бути для чоловіка шляхетніше заняття, ніж захищати Батьківщину. В цьому переконаний і співрозмовник

газети

"Народне слово"

, людина, яка не уявляє свого життя без армії, якою він марив ще з дитинства, − т.в.о. військового комісара Збаразького РВК майор Василь Бродзянський. Він родився у місті Дунаївці Хмельницької області й з дитинства плекав мрію в майбутньому поєднати свою долю із силовими структурами.

– Пам’ятаю, коли був маленьким хлопчиком, у мене перехоплювало подих щоразу, коли бачив людей у формі. Мені імпонувало у них усе – струнка постава, вишкіл, однострій, фізична виправка та сила, яка накладала на людину характерний відбиток, за яким з галасливого натовпу безпомилково можна було визначити військового, незалежно, теперішнього чи колишнього. – Військовий, на моє переконання, найшляхетніша професія для справжнього мужчини, в якій ти можеш проявити чоловічі чесноти − відвагу, доблесть і честь, − відзначає Василь Бродзянський.