4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Особистості

Тернопільський митець: "Картина не повинна втомлювати людське око, а дарувати насолоду й закоханість у життя..."

(0 голосів)
Автор 
on 06/03/2017

 

У Збаразькому замковому палаці відкрилася персональна виставка молодих тернопільських митців, подружжя художників Миколи та Ірини Кафтан «Наш світ». На розсуд збаражан тернополяни, які співпрацюють з творчо-мистецькою групою «Удін і Компанія» привезли 27 робіт, які впродовж місяця експонуватимуться у стінах Замку. До речі, збаражанам випала честь першими побачити виставку подружжя Кафтан, у Тернополі вона експонуватиметься згодом, пише "Народне Слово". 

Художники працюють у стилі реалізму, тому, споглядаючи на їхні картини, фіксуєш фотографічну схожість зображеного художником із реальністю. Граційні й вольові коні, вовки, коти, собаки на картинах Миколи Кафтана неначе ось-ось хочуть вискочити із рами, настільки натуралістично вдалося художнику відобразити кожен їхній рух, погляд, напруження кожнісінького м’яза. Для розуміння творів Миколи та Ірини не потрібно спеціальної підготовки чи філософських роздумів. Вони сприймаються одразу, бо зрозумілі для кожного глядача з відкритим серцем, здатним відчувати прекрасне всередині і довкола нас. Микола та Ірина переконані, що картина не повинна втомлювати людське око, а навпаки дарувати насолоду та задоволення, відчуття відпочинку та гармонії, передати глядачу їхнє захоплення та закоханість у життя.

Картини молодого, але вже відомого тернопільського художника є у приватних колекціях в різних країнах світу. Малюванням картин пан Микола заробляє собі на життя, між іншим у нього це непогано виходить, адже картини користуються попитом не лише за кордоном, але й тут, на Тернопіллі. Микола Кафтан не лише малює сам, а й навчає дітей у Тернопільській школі народних ремесел. За словами його колег, які приїхали привітати художника із виставкою, зокрема завуча школи Тетяни Жмурко, діти дуже його люблять за доброту. Море теплих слів під час відкриття виставки у Збаражі пролунало на адресу художників від їхніх колег-художників, галеристів і просто поціновувачів мистецтва – Євгена Удіна, Галини Кізілової, Ігора Воробця, Галини Федун, Любові Поворозник, Оксани Бурди, Ігоря Мочули, Михайла Андрейчина та Романа Полікровського.

Квіти й натюрморти пензля його дружини сповнені тепла та сонця. Так і хочеться вдихнути ніжний аромат та скуштувати смачні яблука та груші, доторкнутися до, здається, реально відчутної ранкової прохолоди літнього саду.

Є серед робіт Миколи Кафтана і картини, присвячені подіям на Майдані під час Революції Гідності та війні на Сході. Три таких картини представлені і на виставці у Збаражі.

Крім створення картин, Микола Кафтан є волонтером у Тернопільській Самообороні Майдану. Як художник він розписує військові каски, гільзи від снарядів, які продає на аукціоні (є серед них і півтораметрові!), а виручені за них кошти передає на потреби бійців АТО. Головні сюжети – українські історичні персонажі – козаки, воїни УПА. Зараз, за словами Миколи, найчастіше зображує бійців АТО. – Нещодавно розмальовував артефакти війни в подарунок на замовлення морських піхотинців, знаю, що мої каски та гільзи є експонатами у музеї АТО, от, правда, не пригадую, у якому місті, – каже Микола.

Звідки у нього любов до малювання, Микола не знає, бо серед його найближчих родичів не було художників.

– Мої батьки не мали жодного відношення до мистецтва. Тато працював на Тернопільському комбайновому заводі інженером, мати була економістом. Правда, мій дідо Микола з села Осівці Бучацького району робив хрести, там на сільському цвинтарі практично на кожній могилі стоїть хрест, зроблений руками мого діда. Хтозна, можливо, схильність до творчості – саме від нього. В дитинстві дуже любив ліпити з пластиліну різні фігурки, у нашій квартирі у Тернополі пластилін був усюди. Найяскравіший спогад – «пластилінові війни» із власноруч зроблених солдатиків.

Кожна дитина від народження талановита, завдання батьків вчасно розгледіти творчі задатки та спрямувати нестримну енергію свого нащадка у правильне русло, дати можливість їй розвиватися. На щастя, батьки Миколи Кафтана помітили у, здавалося б, звичайнісіньких дитячих пластилінових поробках сина його тяжіння до мистецтва і відвели навчатися до художньої школи.

– Усвідомлено малювати почав підлітком у художній школі імені братів Бойчуків, що на Новому світі у Тернополі. Там мене навчили азам живопису. Про те, що в майбутньому малювання стане моїм фахом та покликанням, під час навчання у художній школі я навіть не думав, на той час для мене це було різновидом хобі, – згадує художник.

Після завершення школи вступив у Тернопільський кооперативний технікум на факультет «художнє оформлення». – По-справжньому захопився живописом у технікумі, і саме там вперше задумався над тим, що дійсно хочу бути художником. Підштовхнула мене до цієї думки викладачка, художниця Ганна Ткачик. – Тоді я повірив у власні сили і збагнув, що за посередництвом пензля і фарб, малюючи картини, зможу не лише самореалізуватися –створюючи власний світ і доносячи його до людей, а й заробляти цим на життя, – каже Микола Кафтан.

Під час навчання в технікумі юнак часто їздив до Львова на перегляди робіт у Львівській академії мистецтв. За словами художника, найбільше йому імпонували колоритні й яскраво-життєстверджуючі картини імпресіоністів Клода Моне, Огюста Ренуара, а також представників реалізму – українських пейзажистів Архипа Куінджі та Іллі Рєпіна.

– Їхнє мистецтво світле і життєстверджуюче, хочу, щоб і мої картини були такими, викликали у людей світлі й позитивні емоції, – каже Микола Кафтан.

Коли продовжував навчання у Рівненському державному університеті на спеціальності «Образотворче та художньо-прикладне мистецтво», викладач з живопису Іван Жилка надихнув Миколу удосконалювати свій хист саме у реалістичному напрямку живопису, в якому митець працює й досі. За словами Миколи Кафтана, найбільші емоції та задоволення у творчості він отримує під час процесу створення картини.

– У творчості мене надихає саме життя, природа, тварини, усі створіння Божі, бо вони досконалі. Коли був малим і на шкільних канікулах відвідував село, то, як і більшість тогочасних дітей, гонив пасти корову. Як згадка про ті чудові часи – картина «Корова з телятком», яку прямо із виставки через інтернет придбали покупці з Америки. І зараз, буваючи на природі, у селі, спостерігаючи за свійськими тваринами і не дуже – коровами, конями, собаками і котами, щиро захоплююся їхньою грацією та умиротвореністю і в пам’яті собі занотовую кожен їх рух, щоб потім відтворити на полотні. Дуже люблю малювати коней. Зображуючи тварин, намагаюся відчути їх характер, передати на картині динаміку, грацію і передовсім очі – надзвичайно глибокі і водночас зажурені.

Саме у технікумі відбулася і доленосна зустріч Миколи Кафтана із майбутньою дружиною Іриною, з якою вони навчалися в одній групі.

– З Іриною почали зустрічатися на другому курсі, через три роки ми одружилися. Крім спільних інтересів та захоплення живописом, найбільше мене вразило в Ірині те, наскільки сильно вона мене покохала. Я думав, що таке кохання може бути лише у кіно. Своєю любов’ю Ірина раз і назавжди полонила моє серце, – зізнається Микола.

Ірина – талановита, самобутня художниця, але шлюб і народження дітей (а їх у подружжя аж троє) внесли корективи у її творчість. Вона була змушена полишити малювання й увесь свій час приділяти сім’ї та вихованню дітей. На цій виставці із 27 робіт – сім намальовані Миколиною дружиною.

Діти Миколи та Ірини Кафтан такі ж творчі особистості, як і їхні батьки-художники. Найстарша донька Уляна приїхала того дня до Збаража на відкриття персональної виставки своїх батьків. Щоправда, попри бажання творити і любов до мистецтва, жоден із нащадків не пішов шляхом батьків, хоча, на переконання останніх, головне, що їхні діти обрали творчість, і немає значення, чи це образотворче мистецтво, чи музичне, чи якесь інше.

– Найстаршій донці Улянці – 14 років, вона скрипалька. З дитинства була зачарована звучанням скрипки, залюбки грає на цьому музичному інструменті, зараз закінчує другу тернопільську музичну школу по класу скрипки, хоче продовжити навчання у місцевому музичному училищі, а далі – у консерваторії, – розповідає Микола.

Одинадцятирічний Данилко, за словами батька, природжений актор. Хлопець навчається у тернопільській школі № 27 і паралельно відвідує театральний гурток.

– Наймолодша донечка, Марічка, щойно почала ходити, ким буде вона, ще рано гадати, але з дружиною маємо надію, що, можливо, саме вона піде нашим шляхом і буде малювати, – усміхається художник.

 

Наталка ПАРОВА, "Народне Слово"

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.