4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Суспільство

Чи стане Дністровський каньйон туристичною Меккою Тернопілля?

Як зробити із Дністровського каньйону туристичну Мекку? Якими мають бути стоянки для сплавників? Скільки грошей брати за відвідування території?

Ці питання турбували учасників виїзної наради у Заліщиках, на яку запросили й журналістів. Своїми поглядами на організацію туристичної, екскурсійної та комерційної діяльності на території Національного природного парку «Дністровський каньйон» ділилися науковці, екологи та підприємці-туроператори, пише "Вільне життя плюс".

— Ті, хто бере участь у сплавах, хочуть певного сервісу, який вимагає фінансових затрат, — каже начальник управління розвитку туристичної інфраструктури облдержадміністрації Назар Яворський. — З державним фінансуванням нині серйозні проблеми, тому є пропозиція, щоб парк за відвідування своєї території брав гроші. Але така домовленість не може налагодитися вже кілька років. Туроператори підписали договори. І хто сумлінно, а хто не зовсім сумлінно, але кошти сплачують. Однак є туроператори і громадські організації, які цю оплату відверто ігнорують.

Кошти від туристів допомогли би вирішити кілька нагальних питань. Серед найболючіших — засміченість стоянок та їх необлаштованість (бракує туалетів та сміттєвих баків). Підприємці кажуть, що мандрівники не проти платити за сервіс, але хочуть бачити результат. Зокрема, таку думку палко відстоює організатор сплавів Андрій Кананович. Він пропонує дирекції парку брати гроші за в’їзд, а потім — ще й за кожен день перебування в каньйоні.

«Я співпрацюю з багатьма фірмами і знаю, що вони не проти платити за стоянки чи за самі сплави. А за це хочуть отримати гарантований мінімум. Наприклад, якщо за кордоном у такому парку платиш гроші, то будеш впевнений, що отримаєш питну воду (а не будеш за нею йти до садиб за 20-30 кілометрів), отримаєш чистий туалет і місця, куди викинути сміття і де розпалити вогонь», — каже Кананович.

Цей підприємець нарікає і на те, що туристи викликають у місцевих неоднозначне ставлення. Каже: відколи в каньйоні облаштували одну зі стоянок, туди почали приїздити селяни, які не пускають чужих та ще й не прибирають за собою. «Тільки з’явилися там столики — за два місяці все вже в смітті. І це зробили не туристи. Не треба тих столів — за ними завжди сидять місцеві, які туристів виганяють. А деякі селяни взагалі річку використовують як смітник. Я в селі Устечку бачив, як все сміття з городів кидали прямо в Дністер. Зате туристичні групи своє сміття збирають у пакет і забирають. Бо ми розуміємо, що інакше воно потім випливе на стоянках. Я бачу завдання екологів у тому, щоб боротися з байдужістю місцевого населення. Бо із сіл сміття машинами звозять і викидають коло Дністра».

Зрозуміло, дирекція національного парку не може розв’язати проблему сміттєзвалищ. Це — компетенція місцевих органів самоврядування, які займаються благоустроєм. Має бути паспортизоване сміттєзвалище, куди б звозили відходи. Директор парку «Дністровський каньйон» Михайло Шкільнюк розповідає, що його установа також потерпає від нерозуміння з боку як місцевих, так і туристів: «Протягом двох років, відколи ми почали контролювати сплави, — то був жах. Що ми тільки не витримували за той час! Бувало, що називали нас «Міністерством поборів». А ми ж територію прибираємо, облаштовуємо…»

Тим часом у місцевих ініціативи щось прибрати не виникає. Тому стимулювати сільради до роботи із селянами закликає голова комісії з туризму при громадській раді Сергій Гунько. Наводить приклад Польщі: місцевий мешканець раніше тачками вивозив сміття в річку, але коли побачив, що там сплавляються туристи, швидко зметикував. Припинив смітити, відремонтував стайню і здає її туристам як стоянку. І нам треба показати селянам, що туристи це зиск, — закликає пан Гунько. Він же пропонує два варіанти поповнення бюджету парку.

— Для зборів за відвідування території можна поставити шлагбаум чи контролера на всіх основних точках в’їзду. Тоді можна буде брати гроші з автобусів, які завозять туристичні групи чи катамарани, і з піших груп, видаючи квиток. Другий варіант — це надання послуг. У світі це називається «туристичним кемпінгом». Кемпінг, табір чи місце під табір, де турист може зупинитись і отримати певний мінімум. Але хтось має відповідати за чистоту цього кемпінгу. Це може робити сільрада, а місцеві могли би заробляти, поставивши торговельні точки, харчуючи людей і так далі. Але якщо голова сільради чи місцевий підприємець не бачить у цьому зиску, то, напевне, з цього місця в майбутньому нічого не вийде. Будуть конфлікти, які в нас є у ряді сіл з місцевим населенням. Я по п’ять-шість разів на рік проходжу сплав. У кожному другому сплаві є конфлікт з місцевими. Питають: «Чого ви до нас приперлися?» Ми не «приперлися» — ми пропливаємо. В нас, буває, камінням кидають! Кричать: «Не плавайте тут! Це наша річка!»

І як тут розвивати туризм з таким «вихованням»? Однак була й похвала. Вона звучала на адресу села Печорна Заліщицького району. Коли туди навідуються сплавники і сідають за столи, місцеві кладуть біля них бочку на сміття, а потім забирають її і чистять територію. До того ж, грошей за це не беруть. Звісно, туди приємно приїжджати.

Вікторія МАНЬОВСЬКА, Вільне життя плюс".

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.