4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Культура
Культура

Культура (136)

Незалежна мистецька платформа TransDramaticum з м. Люблін (Польща) вперше у Тернополі презентуватиме перформативне читання п'єси "На початку і наприкінці часів" українського драматурга, художника-концептуаліста Павла Ар'є.

П'єса присвячена Чорнобильській катастрофі, порушує не тільки екологічні проблеми, а й репрезентує прогнилу корупційну систему держави, неповагу до людини. Акція відбувається в тридцятикілометровій зоні відчуження, де залишились люди, які не покинули дому. Центральним персонажем є стара Баба Пріся, котра знає різні поліські легенди, спілкується з русалками і сомами, є носієм культурної пам'яті. Зона відчуження стає своєрідною метафорою, яка показує екзистенційну алієнацію, біль і прірву українського суспільства, повідомляє на своїй сторінці у ФБ ведуча Радіо-ЛЮБЛІН тернополянка Мар'яна Кріль.

У драмі є дві часові площини - сучасність та ретроспекція минулого, коли після вибуху на ЧАЕС відбувалася евакуація мешканців. Баба Пріся залишилася у своєму домі, натомість її доньку Славу з чоловіком і малим сином Вовочкою переселили в Крим. Щоб спакувати речі, вони мали всього 15 хвилин. На півострові ця родина зустрілася з дискримінацією та власною чужістю, місцеві їх не сприйняли, батько почав пити, їхня родина розпалася, після чого Слава з Вовчиком повернулись до бабці. 

Зв’язок із зовнішнім світом існує завдяки радіо, а час від часу до них приходить міліціонер, який щоразу пропонує їм виїхати із зони відчуження. За правління Януковича у цих місцях, незважаючи на заборону, було популярним полювання, робили це політики, бізнесмени, юристи. Під час одного з таких полювань поранено було Вовчика. Його сплутали зі звіром. Через кілька днів хлопець помирає, оскільки родина не має грошей на лікування, лікарям було важко туди дістатись, а народна медицина і замовляння бабці Прісі не допомогли.

Чорнобильська катастрофа набирає не лише екологічного виміру, але також стає політичною, гуманітарною та духовною трагедією для всього українського суспільства. 

Захід відбудеться за фінансової підтримки міста Люблін, повідомляє TV-4.

Організатори запрошують у галерею "Бункермуз" 7 серпня о 19:00. 

Вхід вільний.

* Після вистави відбудеться обговорення для охочих.

На Всеукраїнський сільський фестиваль мистецтв, який відбудеться 7 серпня у селі Киданці, що на Збаражчині, запрошують усіх охочих.

У програмі: конкурс творчих колективів та окремих виконавців України, Тернопілля і Збаражчини - початок о 9 годині в клубі с.Киданці, повідомляє Народне слово.

«Пляцок-фест» за участю громади села Киданці - початок о 14 годині

урочисте вручення дипломів та призів від журі фестивалю - початок о 14 годині

Гала-концерт за участю конкурсантів і провідних митців України - початок о 14 годині 30 хвилин.

13-14 серпня у Чорткові відбудеться фестиваль «Гольський FEST 2016».  

Захід проводиться з метою привернення уваги до історико-архітектурної спадщини краю та популяризації туристичного потенціалу регіону. Цього року його проводять вдруге.

 Хед-лайнер першого дня "ГольськийFEST 2016"!!!

Багато чого уже можна дізнатися із соцмереж:

«Тінь Сонця» - український фолк-метал-гурт із Києва, створений у 1999 році. Гурт брав участь у низці фестивалів, найбільші з яких - «Басовище» і «Захід».

Гурт заснували брати Сергій та Олексій Василюки. Офіційним днем створення є 13 червня 1999. Сергій пояснює це тим, що саме тоді було зіграно першу власну пісню - майже нікому не відому зараз композицію «Зимні». Назва гурту з'явилася після сонячного затемнення у серпні 1999. З приходом до гурту колишнього однокласника Сергія - Андрія Безреброго, розпочалась активна музична діяльність. Навесні 2001 було записано перші студійні роботи, а згодом - дебютний альбом Тіні Сонця - «Святість Віри» (2002).

Кому далеко їхати або нудно спати вдома - готуйте намети!

Діятиме палаткове містечко!

Кажуть навіть, що в чергу люди стають вже відтепер...

Сьогодні - День цнотливої Мокрини, коли дівчатам на вулицю краще не виходити.  

1 серпня віщує погоду на всю осінь: який день, така й вона, повідомляє ukrainians.today 

1 серпня відзначається день пам’яті святої Макриди (Мокрини Кападокійської), яка відома також як сестра Василія Великого. Вона Жила в IV столітті і виховувалася в строгості. Ще в юності Мокрина дала обітницю безшлюбності і дівоцтва, після чого прийняла чернецтво разом зі своєю матір’ю, преподобною Емілією. Після цього обидві жінки взяли безпосередню участь в процесі будівництва обителі на березі річки Іриси, куди вже значно пізніше стали приходити люди, які бажали присвятити себе служінню Богові. Сама преподобна Макрида проводила час у молитвах і добрих справах. Легенда свідчить, що її цнотливість було настільки сильною, що навіть у хворобі вона ніколи не оголювалася перед лікарем. Замість цього, в разі недуг, вона молила Господа про одужання. Одного разу під час важкої хвороби саме молитви допомогли Макриді перемогти її. Свята не тільки вилікувалася, але також отримала нагороду від Господа дар чудотворення.

У народі Макриду часто називали Мокриною, оскільки її пам’ять шанували 1 серпня, в день, про який судили про наступаючу осінь. І часто саме 1 серпня йшли дощі, або погода ставала прохолодною. Якщо день видавався погожим і ясним, то баби зазвичай проводили спеціальні обряди, щоб закликати дощ. Наприклад, могли знайти дівчину, що відзначає день народження саме 1 серпня. Її називали Мокриною, наряджали в красиву сукню і приносили колосся хліба. Дівчина повинна була віднести колосся до річки, щоб та передала їх вологи небесної. Остання зглянеться і проллє дощ на землю.

Якщо день 1 серпня навіть без обрядів видавався дощовим, то дівчині, народженій в день 1 серпня, навпаки, не можна було виходити на вулицю, інакше в цьому випадку злива заллє всю землю.

Багато раділи дню Мокрини ще й тще й тому, що в цей день, за прикметами, пропадали комахи. Переставали кусатися оводи.

Прикмети 1 серпня:

Мокро в цей день - і осінь буде мокрою, сухо - і осінь теж буде сухою.

Якщо дощ, то на наступний рік уродиться жито.

Запрошення приїхати до Яблунева, що на Гусятинщині, на мистецьке свято розмістив у себе нас сторінці відомий тернопільський поет-пісняр Іван Кушнір.

Цього року в ньому візьмуть участь дуже відомі артисти, серед них Народні і Заслужені артисти України. Кожен з яких може сам дати свій концерт на 2-3 години і я дуже надіюсь, що в моє село, Яблунів, всі вони приїдуть і покажуть свою майстерність. Але не це головне, а те, що жоден з них їдучи чи це з Закарпаття, чи з Києва, чи з Одеси, щоб донести до простих селян свою творчість, не запитав мене, ,,Іване, а що я буду з того мати, що мені заплатять?'' це вказує на те, що ми українці - є справжній народ, що в наших серцях і душах є добро, тепло, подяка простим людям і я вірю в те. що ми виберемось з тої кабали і станемо справжньою європейською нацією.

Чекаємо на вас усіх мої дорогі українці!!!

 

Не стало української поетеси 92-річної Ганни Черінь.

Про це своїй сторінці у Фейсбуці повідомив письменник Петро Сорока.

Пам’ять про невтомну трудівницю на ниві красного письменства назавжди залишиться у наших серцях, - пише Сорока.

Письменниця родом з Київщини. Під час Другої світової Ганна опинилась у Німеччині в таборах для «переміщених осіб». 1950 року Ганна Черінь переїхала до США, повідомляє ЗІК.

Після проголошення незалежності в Україні видала кілька десятків книг: «Вибрана лірика», «Держава», «Дев’яте чудо», «Проліски», «Паралелі», «Смійтесь зі мною», «Смійтесь зі мною знов!», «Мандри», «Батько нашого народу», «Перо Жар-птиці» та інші, друкувалася в багатьох популярних часописах, альманахах і журналах, підтримувала культурологічні видання.

Вірш "Українські квіти"

Вийшли зрання на гуляння
Українські діти,
Їх стрічали і вітали
Українські квіти.
Ось волошки, сонні трошки,
Синім шовком шиті,
Ясноокі, чисто вмиті,
Розбрелись по житі.
Ось рожева конюшина,
А на ній і комашина,
Що, не дивлячись на ранок,
Їсть солодке на сніданок.
На горбочку мак,
В шапці, як козак.
Він яскравий, мов вогонь!
А бундючний - Бог боронь!
Вміє задаватись так,
Як будяк!
Там росте холодна м’ята
(Добре пахне, як пом’ята),
Там шовковая трава
Щось шепоче, мов жива.
А з травички - ніжні личка:
То вже Братик і Сестричка
У тих самих кольорах,
Що на наших прапорах.
Розбрелись по полю діти -
Більші, менші і малі -
Молоді яскраві квіти
Української землі.

Поетеса до останніх днів життя багато мандрувала світом, влаштовувала літературні вечори і пропагувала українську культуру.  

Найкрасивішою жінкою планети за версією ООН стала  Українка 

 

Українська співачка Наталія Шелепницька стала володаркою титулу "Найкрасивіша жінка планети Земля" (Mrs United Nations Earth) на конкурсі краси й талантів ООН United Nations Pageants.

Про це повідомляє InfoResist.

"Українська оперна співачка, народна артистка України і посол Миру Наталія Шелепницька отримала титул "Найкрасивішої жінки планети Земля" за версією ООН Mrs United NationsEarth", - йдеться у повідомленні.

Ната́лія Миха́йлівна Шелепни́цька - оперна співачка, лірико-драматичне сопрано, народна артистка України, Посол Миру, Кавалер ордена Святої Марії, володарка багатьох нагород і титулів. У репертуарі співачки більш ніж 1000 творів: арії з опер українських і зарубіжних композиторів, романси та народні пісні, композиції в стилі NeoClassic, повідомляє Вікіпедія.

Наталія Шелепницька народилася на Тернопільщині в українській родині, батьки привили дівчинці любов до України та її культури. Змалечку Наталія навчалася музиці. Концертну діяльність розпочала у 1985 році під час навчання у складі ансамблю бандуристів Чернівецького музичного училища. У 1990 році вступила до Львівської консерваторії ім. М. В. Лисенка. Під час навчання багато концертувала по Україні, а також за її межами: Польщі, Болгарії, Чехії, Румунії, Словенії, Молдові, Німеччині.

З 1994 по 1996 роки працювала солісткою ансамблю народної музики «Синевір» при Київському муніципальному духовому оркестрі. У 1996 році вступила до Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського на кафедру сольного співу в клас народної артистки України, народної артистки СРСР, Героя України Євгенії Семенівни Мірошниченко. У 2002 р. стажувалася у професора Міланської консерваторії, маестро Гусєва (Італія). Брала участь у Міжнародному фестивалі молодих оперних співаків у Венеції. У 2006 році закінчила асистентуру стажування на кафедрі сольного співу Національної музичної академії імені П. І. Чайковського.

З 2002 року Наталія працювала старшим викладачем кафедри культорології НАУ, а у 2008 переведена на посаду доцента кафедри культурології НУБіПУ.

Більше 20 років Наталія гастролює в Україні та за кордоном, веде активну соціальну діяльність, займається благодійністю.

Наталія заміжня, у неї є син Андрій.

Нагородження переможниці відбулося 10 липня під час конкурсу краси і таланту ООН, який відбувся на Ямайці.

 

Чи відомі тернополянам обряди, пов'язані зі святом Петра-Павла?

У наших сусідів чернівчан дослідники народної творчості натрапили на досить цікавий і дивний різновид сватання, характерний для буковинського села на початку ХІХ ст.

Подаємо його, зберігаючи лексичні та граматичні особливості буковинської говірки.

Записали цей звичай з уст дев’яностовосьмирічної бабусі Мигапещихи:

«Цей обичай ще моя буня (бабуня) пам’ятали, а я виділам-м його на власні очі. Дівка була в пріцу (мала попит - авт.) до штирнадцяти років, а як мала поверх штирнадцять, то вже ніякий до неї не йшов. Сиділа вона вдома і не рипалась. На танец іти - застара, на весіллє і хрестини іти невідданій не повістувалося. Вона мала право тільки на Петра. То був її день. Чому саме на Петра? Бо як знаєте, Петра є на початку літа, а дівка поверх штирнадцяти стала уже на таку свою пору.

На Петра, лиш сходило сонце, тато клав її в тачку (дерев’яний візок), а як не мала тата, то старший брат чи свояк. Тачку обтикали краками (гілками) липи, щоб липло до небоги щастя, колесо та ручку переперізували баярками, які дівчина мусила нашити перед тим. На голову мама клала їй віночок з васильків. Це означало, що дівчина в неї вже мертва, бо з васильками ходять лиш до мерця. На плечах вона мала рушник, яким на весіллі молоду покривали (колись покривали рушником, а тепер - хусткою ).

Тато віз дівку на тачці до хати, де є парубок, ставив під портаю і кричав: «Моя Маринця (чи інше ймення, яке вона мала) була би файною ґаздинею у вашій господі. Даю за нею вівці, корову, три фальчі поля!..» (чи інше майно, що мав ). Син на той крик не виходив, не виходив і тато його. Виходила мама. А як мами не було, то сестра. А дівчина у той час загортала лице руками. Якщо була згода, то здіймала мама хлопцева з дівки вінок із васильків і через плече кидала від себе, промовляючи: «На болото, на озеро!», а замість того вінка клала дівці на голову рушник. Дівчина відкривала лице, виходила з тачки, вклякала (ставала на коліна) перед хлопцевою мамою, цілувала її руку та й приказувала: «Дякувати вам, що ви мене спрятали», - та й пішла додому, а тата чи брата припрошували у двір і він договорювався про слово (заручини). А як незгода, то хтось із дому виходив і кричав: «Тримай свою кобилу на плечі, коли така завдана!» - або ще щось до того подібне. Або, наприклад, таке: «Вези до цигана, буде мати, що бити гарапниками!..»

Тато мав право возити свою дівку попід хатами до заходу сонця. А як ніхто не брав, то чекала їх друга Петрова днина (аж на наступний рік). І ще: багатий хлопець дівку-«перестарка» майже ніколи не брав, бо то був устид (сором).

Сім’я, де була дівка-петрівка, вважалася другосортною. Добропорядні родини з такими не зналися. І співанка була:

Ой ніхто не хоче брати

Дівчину Маринцю.

Плачуть неньо, плачуть мати, 

Що немає вінця.

Всі її товаришки уже пару мають,

А Маринцю, файну дівку,

Хлопці оминають.

Бере тато стару тачку

Петрової днини,

Везе дівку попід хати,

Де є парубчини.

Файна дівка в тата в тачці,

Та не має долі.

Взяв би кожен, як би мала 

З десять фалеч поля…

Я би взяв, та скаже мама:

«В бурдеї меш жити!»

Буде тебе, дівко, тато 

Ще не рік возити.

Дівки-петрівки «входили в історію». У неї не хотіли брати дочку. Казали: «Ти що, вже не маєш кого брати? Її маму в тачці возили».

Отоді й найшла межи людей приповістка: «Хоч би за воли, аби вдома не були!». Мати вдома дочку - то більшої гризоти не було. Тому ходили до різних примінок (знахарок). Примінниця мила водичкою дівчину і сипала перед хлопцем, якого намічали на зятя, підсипали йому в їжу, питтє…».

Підготувала Марія МЕЛЬНИЧУК, учениця Великовікнинської  ЗОШ І-ІІІ ст. Опубліковано в газеті Народне слово.

Вже 7 липня в Тернополі стартує фестиваль "Файне Місто". Організатори кажуть, що очікують приїзд понад 8 тисяч людей з різних міст країни. 

До фестивальної території курсуватиме спеціальний автобус. Він возитиме усіх охочих від збаразького кільця (Тернопіль) до фестивальної території. Вартість проїзду - 3 грн (в одну сторону). Курсуватиме автобус з періодичністю 15-20 хвилин.

Графік роботи фестивального автобусу:

середа (6.07): 18.00 - 2.00

четвер (7.07): 8.00 - 2.00

п'ятниця (8.07): 8.00 - 2.00

субота (9.07): 8.00 - 2.00

неділя (10.07): 8.00 - 2.00

понеділок (11.07): 6.00 - 14.00

Нагадаємо, що фестиваль триватиме з 7 по 10 липня на території аеропорту. 

Не усі тернополяни знають, що сьогодні - ювілей у ювілірного українського шедевру - скіфської пекторалі.

у 1971 році розкопуючи курган Товста Могила, український археолог Борис Мозолевський знайшов Скіфську пектораль, повідомляє day.kyiv.ua 

Скіфська пектораль – нагрудна прикраса скіфського царя IV століття до н. е. вагою в 1150 грамів, 30, 6 см в діаметрі, виконана із золота 958 проби.

Вважається, що пектораль був виготовлена грецькими майстрами-ювелірами на замовлення знатних скіфів й датується IV ст. до н. е.

Композиція пекторалі складається з трьох рівнів. Найнижчий — анімалістичні сцени за участю міфологічних та реалістичних звірів. Середній — флористичні мотиви. Верхній — сцени за участю скіфів та домашніх тварин. Є кілька версій-інтерпретацій зображуваних мотивів. За деякими — на пекторалі зображено побутові сцени із життя скіфів. За іншими — скіфська легенда про Золоте руно та двох братів, що вирушили на його пошуки.

Надзвичайне творіння відразу очолило список ювелірних шедеврів, виявлених за півтора століття досліджень курганів Україні, Кубані та інших регіонів скіфської культури.

Зберігається у Музеї історичних коштовностей України у Києві і належить до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.