Sitename Your slogan goes here

У Тернополі в приміщенні Палацу кіно 27 серпня о 15.30 годині відбудеться відкриття меморіальної дошки відомому польському кінорежисеру Єжи Гофману.

Єжи Гофман ще й екранізував "Вогнем і мечем", "Пана Володийовського", "Знахар", "Прокажена", є автором документального фільму "Україна: становлення нації".

Ідею встановлення пам’ятної дошки Єжи Гофману висунули Генеральне консульство Республіки Польща в Луцьку, Польське культурно-освітнє товариство Тернопільської області.

Польський сценарист і режисер з родиною в часи війни прожив у Тернополі близько півтора року, тай взагалі, багато робить для України, тож тернополяни захотіли віддячити митцю таким чином.

Гіпсова модель дошки вже готова, а оригінал планують встановити на фасаді "Палацу Кіно".

Творче подружжя Чмиленків підготувало для тернополян мистецький подарунок.

Сприятлива для творчості атмосфера у тернопільській родині Чмиленків запанувала відразу, як тільки знайшовся вільний час. Для Оксани приводом стала декретна відпустка, а для Олександра – відставка у званні полковника цивільного захисту, яка дала можливість повернутися до улюбленого з дитинства заняття – малювання.

– Декрет – це дуже творчий період, час, коли народжуються ідеї, з'являється натхнення, – розповідає Оксана. – Вовна, як матеріал для їх втілення, уже давно мені була відома з мережі, подумала, то коли, як не зараз, спробувати. Дуже приваблювала техніка «вовняна акварель», а бажання малювати не відпускало з часів закінчення художньої школи.

Чоловік тимчасом поринув у художній розпис. Родина якраз переїхала у більшу квартиру. Там його першими полотнами були стіни. Так у дитячій з’явився Барон Мюнхаузен, що летить на кулі, а стіна у прихожій стала «вікном» у Венецію. Кожна техніка, окрім бажання, і хисту повинна бути підкріплена знаннями. Багато часу родина приділяла навчанню і саморозвитку.

– Першим моїм вчителем з живопису ще у студентські роки був однокурсник Вітя Сабат у тоді ще Львівському пожежно-технічному училищі. Я допомагав йому розписувати стіни лісовими пейзажами (деякі з них збереглися донині), – пригадує Олександр. – Тоді я вперше спробував працювати з олійними фарбами, мене це дуже захопило.

Служба «викрадала» натхнення, утім іноді підштовхували до творчості дні народження друзів. «В мене до тепер висить твоя картина!» — не раз можна почути при зустрічах. Після звільнення на живописі Олександр не зупинявся. Приваблювала до болю рідна з дитинства графіка, спробував і автомобільну аерографію. Удосконалювався, спілкувався з майстрами, професіоналами. Безперестанку відшліфовував навички. Серед замовлень зараз найбільше портретів, переважно графічних. Це і простий або сепійний олівець, вуглик, пастель. Ціна за таку роботу часом не перевищує 200 гривень.

– Це хороша альтернатива пам’ятним подарункам, – підсумовує Олександр, – особливо зараз, коли людей обмежують фінансові спроможності.

Що ж до Оксаниного вовняного захоплення, то лише на «акварелях» вона не зупинилася. Після спроби збити валяночки для тоді ще очікуваного синочка енергетика матеріалу все більше притягувала. І дедалі важче було змиритися з думкою, що з появою другої дитини хобі доведеться відкласти. Довелося. Та не надовго. З роботою по дому допомагав чоловік. Хобі Оксана намагалася присвятити бодай один день на тиждень. Частенько можна було побачити маму, яка годує дитя грудьми за переглядом майстер-класів.

– Скільки ж ідей тоді визрівало, – ділиться майстриня, – більшість так і залишилася невтіленими. На заміну їм прийшли інші проекти, з часом появилися перші замовлення.   

Так упродовж чотирьох років овечу вовну Оксана перетворює на міцне зносостійке взуття, тонкий невагомий одяг, оригінальні головні убори, цікаві аксесуари. Щоправда, окремі вироби потребують чоловікових рук.

– Якісні валянки жінці самостійно виготовити надзвичайно важко, особливо коли сама легша за мішок цукру, – з усмішкою додає Оксана, – тому Сашко не міг залишитися байдужим, долучився до справи.

Свою родинну майстерню пара називає «Палітра тепла» – два слова, що об'єднують Олександрове образотворче мистецтво і Оксанине  валяння. Їх вироби успішно розповсюджуються не лише по Україні, а й за її межами.

У серпні в подружжя річниця їхнього спільного життя, а в останні роки ще й творчої діяльності. Тож, бажаємо успіхів і довгих років у любові.  

За матеріалом tenews.te.ua  

Автор тексту і фото - Яніна Чайківська

28 серпня цього року на території парку «Національного відродження» відбудеться загальноміський огляд-конкурс букетів та квіткових композицій.

Цього року їх об'єднає тема «Стверджуючи українське». До участі запрошуються організації, установи, комунальні підприємства, заклади освіти, незалежно від форм власності і без обмеження кількості учасників, та окремі тернополяни.

Переможців обере спеціальна комісія за критеріям розкриття теми, художнє оформлення та цілісність композиції, оригінальність рішення та відтворення ідеї, творчий підхід до виконання, складність техніки, патріотична тематика.

Переможці огляду-конкурсу нагороджуються цінними призами, подарунками та подяками міського голови.

13-14 серпня у Чорткові відбувається фестиваль «Гольський FEST 2016».  

Захід проводиться з метою привернення уваги до історико-архітектурної спадщини краю та популяризації туристичного потенціалу регіону. Цього року його проводять вдруге.

 Хед-лайнер першого дня "ГольськийFEST 2016"!!!

Багато чого уже можна дізнатися із соцмереж:

«Тінь Сонця» - український фолк-метал-гурт із Києва, створений у 1999 році. Гурт брав участь у низці фестивалів, найбільші з яких - «Басовище» і «Захід».

Гурт заснували брати Сергій та Олексій Василюки. Офіційним днем створення є 13 червня 1999. Сергій пояснює це тим, що саме тоді було зіграно першу власну пісню - майже нікому не відому зараз композицію «Зимні». Назва гурту з'явилася після сонячного затемнення у серпні 1999. З приходом до гурту колишнього однокласника Сергія - Андрія Безреброго, розпочалась активна музична діяльність. Навесні 2001 було записано перші студійні роботи, а згодом - дебютний альбом Тіні Сонця - «Святість Віри» (2002).

Діє палаткове містечко!

Кажуть навіть, що в чергу люди ставали.