4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Культура

Тернопіль: ви ще не дивитесь українське кіно? То ми йдемо до вас! Саме таким є гасло акції "Кінолекторій", започаткованої у рамках проекту "КіноUP", що реалізовується в Тернополі творчим об'єднанням "КіноХвиля" за підтримки та сприяння Національної спілки кінематографістів України. Мета акції - ознайомити якомога ширше коло мешканців Тернополя й Тернопільщини із різножанровим українським кіно.

"На жаль, в силу різних життєвих обставин - недугу, похилий вік, проходження військової служби - чимало мешканців міста й області не можуть піти в кінотеатр, аби подивитись якісний український фільм, - зазначає ініціатор творчого об'єднання "КіноХвиля", заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра. - Саме на них й розрахована акція. І ми дуже вдячні Національній спілці кінематографістів України, зокрема її очільнику режисеру Тарасу Ткаченку, а також українським режисерам, кіносценаристам, аніматорам за підтримку та сприяння в реалізації "Кінолекторію"".

 

Художній фільм “Жива” в рамках проекту “КіноСереда” у Тернополі особисто представить режисер стрічки Тарас Химич, інформує TV-4.  У фільмі розповідається реальна історія з життя дівчини Анни Попович, яка, рятуючись від переслідувань МГБ, потрапляє в табір УПА. Зйомки фільму проходили саме в тому місці, де й відбувались справжні події цієї історії – в горах Горганах.

 

Із 3 до 12 листопада у Тернополі відбувався Всеукраїнський форум “Кінохвиля”. За цей час у нас побувало більше півсотні гостей – це режисери, продюсери, сценаристи, актори.

 

Сьогодні в обласній раді відбулось чергове засідання робочої групи, щоб остаточно розставити всі крапки над І, щодо участі  чотирьох тернопільських акторів у вже нашумілому польському фільмі «Волинь».

 

Кажуть, гроші не пахнуть. Але я на 1000 відсотків впевнена, що це не так. Думаєте, гроші заробітчан не пахнуть? Ні-ні, про банальні «кров і піт» говорити не варто. 

Думаю, «єврики», зароблені нашими жінками –заробітчанками мають запах солоних сліз, які нишком проливають у подушку діти-школярі, напевно він змішаний із запахом самотності, яка вирує на кухні, коли нема господині, гори білизни, яка швидко росте у ванній, як гриби після дощу. Однак у селах, містах і містечках на жінок, що гнуть спину на чужині,  дивляться із неприхованою заздрістю. Мовляв, «сеньйора», гроші лопатою гребе… Є й інша сторона медалі - діти, які засинають з думкою, коли приїде мама, які пишуть листи до Святого Миколая з єдиним проханням, щоб мама ніколи і нікуди більше не їхала!  Чи таке воно насправді заробітчанське щастя? Чи такий легкий заробітчанський хліб та й взагалі чи варте воно того, що часто поставлено на карту? Адже, як відомо, за все треба платити…