4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Історія
Історія

Історія (105)

 

Хто жив по війні на вулиці Доли, той добре пам’ятає випадок, про який я оповім. Стояв там великий будинок. вірніше. його руїни. У підвалі люди робили такі-сякі перегородки, от тобі й квартира — без вікна, без електрики, без підлоги... Жило там сімей десять-дванадцять. Безногі каліки і молоді жінки, бабусі, чиї хати були зруйновані під час бомбардування Тернополя, пише Най все буде Тернопіль!

У найдальшому закутку, в самому кінці довгого і темного коридору «квартиру» займала пані Катерина. Було їй десь за шістдесят. Їздила час від часу на села, привозила звідтам сир, сметану, яйця і перепродувала це сусідам. Назбирувалось на якийсь буханець хліба, на хустину. А ще Катерина (так називали її і діти, і дорослі) вміла робити масло.

Значним, хоч і невивченим, є татарський слід в історії нашого міста. Ще з радянських часів нам нав'язували лишень негативний образ цього тюрксього народу. Насправді ж українці і татари також мирно жили у місті протягом віків, пише Най все буде Тернопіль! 

Вулиця Доли була оточена руїнами і бур’янами, пише Най все буде Тернопіль! Якось ми помітили, що з трави виглядає чорнявий хлопчик років чотирьох. Ми до нього, а він — навтьоки. Але не біг, а повз — якось так знесилено. Ми подалися за незнайомцем. Там, у глибині кущів і бур’янів, лежала молода жінка, до грудей вона тулила немовля.

У XVI ст. губляться початки тернопільського монастиря отців-василіян, що діяв при Успенській церкві на “рогатці”. Обитель була ровесницею міста, а може, й старшою за нього, повідомляє Най все буде Тернопіль!

Влітку 1936 року жителі Тернополя були вельми здивовані незвичним видом транспортного засобу, що прибув на залізничний вокзал. Незвичайний вагон обтічної форми, що рухався своїм ходом без паровоза викликав надзвичайний інтерес. Багато з людей, що вперше побачили таке диво з подиву не могли промовити ні слова. З таким фурором в Тернопіль в перший раз прибула так звана "Люкс-торпеда", інформує Най всі буде Тернопіль!

 

Тисячі політичних в’язнів – здебільшого свідомих українців – розстріляли працівники органів НКВД на Тернопільщині, відступаючи перед військами нацистів наприкінці червня – початку липня 1941 р. 

 

Населення Тарнополя з 1943 до 1945 р. скоротилось на двадцять тисяч. Напевно, більша частина людей, попереджена німцями перед облогою, просто не повернулася до міста, наприклад, поляки могли виїхати до Польщі, а частина українців лишилася по селах, а якась частина, зрозуміло, померла або загинула. За всю війну населення Тарнополя зменшилось на 34000 чол. Але це ще не все. Після 1945 р. і до 1955 р. з Тернопільщини були вивезені в «мєста нє столь отдальонниє» тисячі патріотичних сімей – родичів воїнів УПА (бандерівців). Моя мама, як лікар Струсівської лікарні, супроводжувала один раз у 1949 р. ешелон з інтернованимисім’ями, з ближніх до Струсова сіл, повідомляє  Най все буде Тернопіль!

Минуло 70 років з часу жахливої і нищівної битви за звільнення Тернополя від німецько-фашистських загарбників у березні-квітні 1944 р. Газета «Місто» друкувала хвилюючі спогади очевидців цих боїв. Нині ж вирішили пригадати цю незабутню, страшну й жорстоку війну на території нашого міста через експонати й документи обласного краєзнавчого музею, а також на підставі архівних матеріалів, які дослідив уважний і незаангажований німецький історик Герт Фріке, котрий видав унікальну документальну книжку під назвою «Фортеця Тернопіль 1944».

Про перших москалів у Тернополі (1939) ділиться спогадами корінна тернополянка й очевидець тодішніх подій Ірина Максимів, інформує spogadproternopil.blogspot.com

 

Скінчилася, накінець, Друга світова війна. Тернопіль стояв у руїнах.  Та життя продовжується, треба якось загоювати рани на тілі постраждалого міста і, бажано, як найшвидшe, розповідає spogadproternopil.blogspot.com . 

Відбудовували і прикрашали все, що могли. З відродженням Ставу річку Рудка, яка раніше протікала згином від кінця вулиці Крушельницької поза нинішнім пам’ятником Бандері і впадала у безіменну заболочену затоку Ставу з острівцем по середині,  пустили вздовж вулиці Набережної (зараз Білецька), а затоку з островом по середині окультурили. Той острів досипали сміттям від розвалених у 1944 р. при звільнені міста у центрі будинків і обладнали дуже популярний у 50-ті роки ресторан «Чайка», добратись до якого можна було тільки дерев’яним містком. Це його то назва передалась нашій затоці і лишилася до цього часу.