4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Історія
Історія

Історія (67)

75 років з часу знищення радянською владою отців-домініканців згадали у Чорткові.

Бо коли живемо для Господа живемо, і коли вмираємо для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо ми Господні! (Рим. 14,8)

В ночі 2 липня 1941 року, до монастиря отців-домініканців у Чорткові (Тернопільська обл.) було послано службу безпеки, які разом з військовими увійшли до чернечого дому. Отців Юстина Спирлака, Яцека Місюту, Анатоля Знаміровського і брата Андрія Бояковського витягнули з монастиря і вивезли до річки в Старому Чорткові на тзв. Греблю, що називалася Берда. Там їх і розстріляли, повідомляє Католицький оглядач.

Не можна було нічого довідатися про решту монахів, бо військо перекривало доступ до монастиря, а церква була зачинена. Все ж, молодому учневі, Казимиру Адамському, вдалося перебратися до церкви, а звідки до келій, що розміщувалися на партері. Там він побачив решту замордованих братів: Реґінальда Червонку і Мефодія Іваніщева, а також терціарія Йосифа Вінцентовича, а також о. Єроніма Льонґаву. Радянські служби безпеки одночасно з вбивствами сплюндрували церкву.

Щоб затерти сліди злочину, військові 4 липня 1941 р. підпалили монастир.

Воістину історична подія відбулася у селі Товсте Заліщицького району - у школі відкрили музей криївку-друкарню ім. Ярослава Старуха та встановили меморіальну дошку на будинку, що стоїть на колишньому подвір'ї родини Мотичків, де знаходилась криївка. 

Підпільна криївка-типографія діяла упродовж трьох років:  від осені 1948-го, до травня 1951-го. Її засновником був референт пропаганди М. Гук. Усього за цей час підпільникам вдалося видрукувати і розповсюдити 700 кг пропагандистської літератури. У їхньому користуванні були всього дві друкарські машинки і станок-ґутенберґівка, повідомляє сайт Заліщицької РДА.

Крім листівок і прокламацій у друкарні Старуха виходили у світ сатиричні журнали «Хрін», «Перець», журнали «До волі», «Підпільне слово», «Революціонер-пропагандист». Тут передруковувалось видання  Проводу ОУН «Ідея і чин». Друкована продукція із друкарні розповсюджувалась по всій Україні: від Львівщини до Черкащини. Тут працювали відомий графік Ніл Касевич та художник Володимир Неплюй, підпільні працівники Євген Гук «Щипавка», Василь Мельник «Хмель», Василь Вінтонів «Ясень» та Володимир Гнибіда «Неплюй».

Відтворена підпільна друкарня виглядає так, ніби звідси щойно вийшли хлопці і зараз мають повернутися. Усе зроблено зі знанням справи, враховано найтонші дрібниці. Чекають на роботу три друкарські машинки, тихо мерехтить гасова лампа, на вішаку – особисті речі друкарів-підпільників, при вході – два автомати і гвинтівка, які від реставрував Юрій Кривчук. Є лежаки і стіл, застелені вишитими обрусами, форма для тримання шрифтів, драбина нагору. Немає тут поки що головного експоната – друкарського станка, зараз його реставрує Юрій Кривчук. У коридорі підвалу – дбайливо створені стенди зі зразками друкованої продукції, портрети працівників друкарні, повстанська поезія, тексти пісень.

Три роки у темряві і підпіллі: багато це чи мало? Багато, бо довелось боятися свої тіні, сказати зайве слово, зробити один необережний крок, щоб не видати себе чи побратимів. І мало водночас, адже життя обірвались у молоді роки, а ще стільки хотілося зробити, дочекатися вільної і незалежної держави! Не судилося. Коли вони вмирали, їм дзвони не грали…

Розв`язка була страшною. 28 квітня провокативний відділ МДБ захопив організатора друкарні Мирослава  Гука «Григора». Він не видав своїх, але у ході оперативно-розшукових заходів оперзагін уже 7 травня викрив друкарню. У нерівному бою свідомо загинули всі три працівники. Вмирали вони з молитвою і піснею на устах. І пісня та була «Ще не вмерла України ні слава, ні воля!». Сім`ю Мотичків було заарештовано, засуджено і вислано на довгі роки у Сибір.

 

Іван Якович Франко увійшов в історію української і світової літератури як геніальний письменник і визначний діяч визвольного руху.

Своєю творчістю і багатогранною літературною і громадською діяльністю він створив цілу епоху в історії української культури і літератури. Франко був не тільки письменником, а великим ученим і публіцистом.

ФРАНКО ТА ТЕРНОПІЛЬЩИНА

1895 – 1898. Іван Франко був кандидатом на посла до австрійського парламенту і їздив по селах Тернопільщини. Побував у Збаразькому, Скалатському Тернопільському повітах, де відвідував села сам (Великий Глибочок, Чистилів, Денисів, Купчинці, Настасів, Курівці, Чернихів, Пронятин і ін.) або по менших селах їздили довірені особи, переважно студенти.

У парламент, за допомогою махінацій, було обрано іншого депутата, але відвідини Іваном Франком Тернопільщини, залишило глибокий слід в її історії.

У жовтні 1896 року Іван Франко виступав у Збаражі на передвиборному народному вічі. Опісля слова попросив дідусь, який оповів таку історію.

Віз чоловік свиню на торг, поприв’язував її до воза мотузками за передні і задні ноги. Помітили це міські стражники і насварились на селянина за те, що збиткується над створінням божим. Перерізали мотузки і свиня втекла. За допомогою людей вдалося впіймали її, посадили у віз, але вже тримали руками. Коли бачить селянин – жандарми женуть чотирьох арештантів, зв’язаних попарно.

“І яка в нас тепер конституція?”, - запитав дід. “Свинська”, - відповіла громада.

Через два тижні вийшла збірка “Свинська конституція” Івана Франка.

“Одного осіннього дня до нас, гімназистів, дійшла чутка, що до Тернополя приїжджає наш геніальний Каменяр, мало того читатиме в “Міщанському братстві” свою поему “Мойсей”. Вся гімназія вирушила на вокзал. Учні ламали ряди, бігли за фікаром. За ними побіг і я до клубу. Народу було багато, в основному гімназисти і вчителі. На сцену вийшов невеликого росту дідусь, ведений під руку професором Яремою...Почалось читання. Читав поет свою прекрасну поему тихо, монотонно. Закінчив прологом до “Мойсея”. Тут його голос зазвучав трохи сильніше, але без натяку на художнє читання...сторінки перегортав професор Ярема, Іван Якович не володів тоді руками...таким він і зостався в моїй пам’яті; і за це я вдячний долі” (Зі спогадів В.Гжицького).

Франко без стереотипів – який він? Багатогранність його постаті  обговорювали у Тернопільській українській гімназії, яка носить ім’я поета, на літературному салоні. Іван Франко – ще й поліглот, державний діяч, патріот, який ненавидів шароварщину. 28 травня – 100-річчя з дня смерті Каменяра, повідомляє TV-4.

У Настасові Тернопільського району відкрили відновлений пам'ятник Тарасу Шевченку і розповіли напівдетективну історію його встановлення.

Вперше монумент там постав ще у 69-му, нелегально, адже тодішня влада не визнавала Кобзаря. Погруддя хотіли знести, на ініціаторів встановлення могло чекати серйозне покарання. Та все обійшлось. А от пам’ятник, збудований із неміцних матеріалів, потребував реконструкції. Тепер відновити його допомогли меценати, повідомляє TV-4.

Біля пам’ятника Івану Франку в Тернополі 23 травня, о 12.00 год,відкриється фотовиставка стрілецьких світлин "Героям Лисоні – Вдячна Батьківщина!" 

 

Великоформатні світлини встановлять на спеціальних триногах в межах пішохідної зони: від пам’ятника Івану Франку до Архикатедрального Собору УГКЦ. 

Фотовиставка присвячена одразу кільком подіям:

"Дню Героїв", який традиційно відзначався на наших землях 23 травня;

100-літтю бою УСС на горі Лисоня (під Бережанами);

пам’яті перших добровольців та волонтерів, які в 1914-1918 роках боролися проти російського війська й заклали героїчну сторінку історії в ХХ столітті. 

Організовує фотовиставку Тернопільський осередок Спілки Української Молоді в Україні, за підтримки Тернопільської міської ради (проект став одним із переможців конкурсу програм управління в справах сім’ї, молоді та спорту). 

Відвідати фотовиставку зможуть не лише тернополяни, але й мешканці районів області, адже організатори мають намір, впродовж року, експонувати її в різних куточках Тернопілля, в тому числі й під час ювілейних заходів, з нагоди 100-річчя бою під Лисонею. 

Назва фотовиставки перегукується з німецькомовним написом "Героям Лисоні – Вдячна Батьківщина!", що вибитий на хресті, який з 1917 року знаходиться на горі Лисоня й поставлений австрійською владою. 

Історична довідка:

СУМ засновано у 1925 році в Києві, проте її лідерів засуджено в березні 1930 року на харківському процесі СВУ-СУМ. У 1946 році СУМ було відновлено в повоєнній Німеччині, з того часу організація поширює свою працю на різні країни світу в Західній Європі, Північній і Південній Америці та Австралії.

Теренова гра "Легенда УПА" відбулася на Тернопільщині. 14-15 травня поблизу міста Теребовля відбулась обласна теренова гра для молоді "Легенда УПА" приурочена бою за гору Лисоню. Вже вкотре захід зібрав на своїх теренах більше 100 учасників з різних куточків Тернопільщини.

Участь у змаганні взяли 10 команд з різних районів області. Протягом двох таборових днів молодь мала змогу продемонструвати свої спортивні, інтелектуальні та творчі здібності. Не зважаючи на те, що першого дня падав дощ, це не завадило учасникам гідно показати себе на туристичній смузі перешкод та пейнтболі. Пізніше команди взяли участь в інтелектуальному змазі на тему українського національно-визвольного руху.  Традиційно ввечері була організована ватра, де учасники могли продемонструвати свої таланти та представити свій край, поспівати патріотичних пісень та пограти у цікаві рухливі ігри.

Другий день для учасників став найцікавішим. Команди спробували свої сили  у справжній тереновій грі. Основною метою було знайти загублений легендарний прапор та відвоювати його. Під час гри учасники показали не тільки здібності орієнтування на місцевості та роботу в команді, а й велику силу волі та характеру.

Ця теренова гра - це щось неймовірне. Коли ти з своєю командою блукаєш по лісі шукаючи контрольні пункти, тебе переповнюють емоції страху і переживань. Ти повинен дійти до кінця і вибороти перемогу. Цьогорічна гра мені дуже сподобалася і принесла багато позитивних емоцій. Якби мені запропонували ще раз взяти участь, я б неодмінно погодився, - говорить учасник заходу Гачкевич Віктор.

Переможцем теренової гри стала команда Шумського району. Її учасники були нагороджені грамотами від Молодіжного Націоналістичного Конгресу, а також цінними подарунками. Інші команди відзначені дипломами за участь.

Такі заходи як "Легенда УПА" безумовно потрібні сьогодні. Молодь має бачити альтернативу масовій культурі, яка часто не може дати їм належного виховання в потрібному руслі. Ми даємо їм усвідомлення того, що вони є майбутньою рушійною силою в побудові своєї держави, а в ближчій перспективі - допомагаємо творити Себе - сильними фізично і духовно, витривалими, завжди готовими, відповідальними, шляхетними, - говорить співорганізатор події, член Тернопільського МНК Микола Мисак.

Організовували захід ВМГО «Молодіжний Націоналістичний Конгрес» спільно з Управлінням у справах сім'ї та молоді ТОДА і Козацько-десантним екологічним осередком ім. Дмитра Байди-Вишневецького.

 

 Рішення "Про заходи з відзначення Дня Героїв"  ухвалили депутати Тернопільської обласної ради

 Згідно з ним передбачено оголосити  23 травня в області Днем Героїв, а також доручити облдержадміністрації розробити комплекс відповідних заходів, рекомендувати базовим радам упорядкувати могили, пам'ятники, меморіальні комплекси, пам'ятні знаки, споруджені на честь учасників боротьби за незалежність України, а також забезпечити широке висвітлення  святкових тематичних заходів у ЗМІ.

Про це повідомляє прес-служба облдради.

Ініціатива оголошення у краї 23 травня Днем Героїв належить членам фракції ВО "Свобода".

До речі, у  1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначити 23 травня як День Героїв.Воно є символом величі духу українських вояків-борців за волю України та незборимості Української Нації.

Чому саме травень було  обрано для вшанування Героїв? Тому що в травні віддали своє життя у визвольній боротьбі такі кращі сини України XX століття:

З травня 1924 року – головний ідеолог державної самостійності України початку XX століття, один із співавторів ідейних засад українського націоналізму Микола Міхновський;

25 травня 1926 року в Парижі від кулі більшовицького агента загинув головний провідник української національно-визвольної боротьби 1917-21 років Симон Петлюра;

23 травня 1938 року в Ротердамі вибух бомби, підкладеної агентом НКВС, обірвав життя організатора українського націоналістичного руху, засновника та першого Провідника УВО та ОУН полковника Євгена Коновальця.

У роки німецької, а згодом радянської окупації цей день відзначався у підпіллі та в українській діаспорі.

Українські герої – це прості люди, жінки та чоловіки, хлопці та дівчата, діти та літні люди, які стали до лав: руських дружин великого князя Святослава і короля Данила козацьких полків Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Виговського Української Галицької Армії Мирона Тарнавського Січових стрільців Дмитра Вітовського Армії Української Народної" Республіки Симона Петлюри Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери Української Повстанської Армії членів визвольного руху шестидесятників активістів Небесної сотні та воїнів АТО.

 

У відкритий доступ в Електронний архів визвольного руху avr.org.ua виклали колекцію документів про польсько-український конфлікт часів Другої світової війни та після неї.

Колекція документів складається з матеріалів ОУН та УПА 1942-1947 років, повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху, повідомляє Історична правда.

У документах можна віднайти інформацію про суспільні настрої, окупаційну адміністрацію, діяльність українського, польського та радянського підпілля. Описане суспільно-політичне тло, на якому розростався конфлікт і починалася війна.

Безпосередньо про перебіг військових дій розповідають як звіти відділів УПА з Холмщини, Волині, Галичини, так і територіальних ланок ОУН. Ці дані доповнюють інструкції та накази, що регламентували ті чи інші дії визвольного руху, звернення, відозви та комунікати, які подавали офіційні роз’яснення для населення.

Корисним для дослідників джерелом є відтворені підпільниками списки жертв та записи свідчень уцілілих очевидців, - зазначив історик Володимир В'ятрович. - Надзвичайно цікавим є також комплекс протоколів показів жертв і свідків так званої "Грубешівської революції" весни 1944 року, який по гарячих слідах відтворює деталі нападів польських формувань на українські села Холмщини.

За словами В'ятровича, звіти також подають інформацію про антипольські акції, проведені як українськими повстанцями, так і цивільними селянами.

Зараз ми бачимо дуже багато дискусій довкола цієї проблеми, часто надто далеких від історії, - зазначив керівник проекту "Електронний архів українського визвольного руху" Андрій Когут. - Упевнені, що публікація первісних джерел сприятиме наповненню професійного діалогу важливим фактажем. Загалом представлено 380 документів з архіву Центру досліджень визвольного руху, а також електронні копії документів Галузевого державного архіву СБУ та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Документи можна переглянути за посиланням 

За словами Когута, з польського боку наразі бракує таких проектів: "До прикладу, цього року запущено інтернет-портал zbrodniawolynska.pl, на якому можна знайти свідчення, записані в останні роки, статті науковців. Натомість там немає документів із того часу, особливо матеріалів польського підпілля"

.Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 10 552 документів.

Друга Світова війна повинна була стати для нас та для багатьох уроком на віки.

Назавжди ми мали засвоїти, що маючи сильнішого сусіда, котрий спить і бачить твою землю, історію, ресурси - своїми, не можна ні на мить втрачати пильність, не варто вірити й довіряти тому, хто страждає манією величі, інакше можеш втратити усе. Не засвоїли або просто забули, адже рани найсильніше болять тоді, коли кровоточать, рубці ж нагадують про себе лише, коли дивишся у дзеркало. 

Історія повторюється. І нині внуки та правнуки тих, котрі на пожовклих світлинах крокують стежками війни, дивляться в очі смерті, захищаючи рідну землю від загарбника. Як і в ті часи, багато хто з політиків і дипломаnів запевняє, що не варто сваритись, необхідно перечекати, поговорити, уникнути економічних втрат... Нічого не вийде, бо звір, який чує велику здобич не задовольниться крихтами.  

8 травня - День примирення. Дуже глибоке слово "мир". Напевне, ще два роки тому ми не могли оцінити його так, як оцінюють його нині ветерани, оцінюють учасники Четвертої російсько-української війни, оцінюють ті, котрі пройшли гарячі точки. 

Але чи може бути примирення з антилюдською ідеологією; з тими, які разом з фашистами розпочинали війну? Чи може бути примирення з тими, які ще буквально п'ять роки тому тут, на святому місці, вчиняли провокації; які адміністративними способами звозили сюди комуністів із сусідніх областей і спільно провокували до суспільних протиріч? Такого примирення не може бути. 

Примирення можливе тільки між бійцями - людьми, які просто виконують накази, що іноді дійсно є злочинними, антигуманними. Бійцями, які там, в окопах на передовій, відчувають одне і те ж. 

Примирення не може бути з політикою проти людськості, з дипломатією "компроміс за будь-який рахунок". Такого примирення не може бути. Ніколи!

У ці дні ми всі згадуємо полеглих, ми молитимемось спільно за їхні душі. Але, напевне, головна наша молитва буде за те, щоб людство та кожен з нас зробив висновок. Бо Друга світова війна почалась тому, що мільйони людей у всьому світі дозволили їй початись, дозволили маніпулювати собою і вирішувати за себе, не сказали вчасно "ні!".

Нині кожен з нас повинен включитися в роботу, зобов'язаний на своєму місці, на своїй позиції відстояти  національні пріоритети. Кожен з нас має зрозуміти, що несе відповідальність за будь-яке своє рішення, крок, слово. І коли він свідомо довіряє державу владі спекулянтів, то нехай не жаліється потім ні на тарифи, ні на ціни, нехай вчиться жити, як спекулянт. Якщо він свідомо прощає зраду і робить вигляд, що не впізнає у вівці перефарбованого біло-блакитного лиса, то нехай не жаліється на низьку зарплату, високі податки, повернення "90-х", утиски бізнесу... Якщо йому до вподоби бути обдуреним й вірити, що ось-ось настане обіцяне "життя по-новому", тоді годі говорити про більше, значить героїчна пам'ять стерлась, гени дали збій, раб ніколи не буде вільним...

Нині до влади прийшло багато істориків. І я хотів би, щоб Україну окупували історики, але правдиві, а не ті, що торгують істиною, вимінюють совість на політичні привілеї та міряються обіцянками. Саме через таких на сході країні нині й досі війна. Та війна, котру обіцяли завершити наступного ж дня після президентських виборів у 2014-му... 

І ніхто з чужинців нам не допоможе перемогти в ній. Бо нікому це особливо й не потрібно. Довкола багато тих, хто співчуває, радить, обіцяє, підбадьорює, наставляє, але це й усе. Жодного вчинку - тільки ...суха дипломатія. Одні - бояться, інші - не хочуть, третім - вигідно. А ми - сам на сам з ворогом. І тільки від нас залежить, чи знищимо його. Сили знайдуться, була б вища воля...

Леонід БИЦЮРА, свободівець.

Щорічний традиційний Парад вишиванок під гаслом "Марш величі духу", присвячений 73-й річниці дивізії СС "Галичина" (1-а Українська дивізія УНА), відбувся у Львові.

Як передає кореспондент УНІАН, участь в акції взяли понад 200 активістів громадських організацій, переважно молодь, які були одягнені у вишиванки, дехто у камуфляжну форму.

Захід проходив без партійної символіки. Попри те, що акція була анонсована як мовчазна хода, розпочалася вона з покладання квітів до пам’ятника Степану Бандері і скандування "Дивізія "Галичина» – герої України!", "Наша земля – наші герої!" після чого учасники з розгорнутим кількаметровим транспарантом з написом "Не згасне полум’я слави" на чолі колони, пройшли центром міста до пам’ятника Тарасу Шевченку.

Попри анонсовані заяви про можливі провокації, акція відбулася без порушень громадського порядку.

14-а гренадерська дивізія Ваффен СС "Галичина" - підрозділ у складі німецьких військ, що існував у 1943-1945 роках і був укомплектований з українців. З 19 квітня 1945 року підрозділ отримав нову назву — 1-а Українська Дивізія УНА.

 відео з події телеканалу ZIK.

Сторінка 5 з 5