4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Духовність
Духовність

Духовність (103)

У Тернополі освятили новий дерев'яний лемківський храм. Побудували його у традиціях архітектури лемків.

Знаходиться церква на вулиці Львівській. Вона стала ще одним осередком зустрічей представників лемківської культури. Церкву Вознесіння Господнього лемки Тернопільщини збудували в память про предків, які зазнали депортації.

Дерев'яний храм схожий на старі автентичні - періоду 17-18 століття, та архітектор додав будівлі і сучасних рис, повідомляє TV-4.

 

Греко-католики та православні Тернопільщини 9 червня святкують Вознесіння Господнє. 

Історія свята

Свято Вознесіння Господнього належить до числа 12 найбільших свят у церковному році і безпосередньо пов'язане із святом Воскресіння Ісуса Христа. Відзначається воно на сороковий день після Великодня.

Згідно з текстами Нового Заповіту, Вознесіння Господнє - день, коли Ісус Христос вознісся на Небо і сів "праворуч Отця". Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся.

У Святому Письмі розповідається, що востаннє Ісус Христос промовив своїм учням: "Мир вам!", а потім дав останню настанову: "Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх во ім'я Отця і Сина, і святого Духа, навчаючи їх, зберігайте все те, що я вам заповів, і я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця світу".

У джерелах трьох перших сторіч не згадується про це свято. Знавці обряду дотримуються думки, що тоді його відзначали разом із святом Зішестя Святого Духа. У IV столітті Вознесіння Господнє стає загальнознаним святом: історик Сократ називає його "всенародним".

У IV ст. рівноапостольна цариця Олена на честь цього свята на місці Христового Вознесіння звела храм, повідомляє ukrinform.

З цим великим святом пов'язано багато народних прикмет 

Якщо в цей день курка знесла яйце,то його потрібно підвісити під крівлею житла. Яйце буде захищати мешканців будинку від нещасть і неприємностей упродовж року.

Якщо на Вознесіння хороша погода,то вона протримається до дня Святого Михайла.

Дощовий день свята віщував хвороби і неврожай.

Є прикмета, що на свято Вознесіння Господнє, нічого не слід робити по дому, інакше невдача буде переслідувати вас весь рік.

Ще є прикмета, що не попросиш у цей день у молитві у Всевишнього, обов'язково здійсниться, тільки не треба просити великих грошей і багатства.

Роса в цей день вважалась цілющою і здібності трав у лікуванні посилювалися і зберігалися до настання Іванова дня.

Також, в день Вознесіння Господнього існувала цікава традиція для незаміжніх дівчат: було прийнято заплітати кілька гілочок звичайної берези в косу. Таким чином, якщо за 10 днів до свята Трійці гілочки все ще не зав'януть, то в цьому році дівчина вийде заміж.

У народному календарі свято Вознесіння вважалося днем, коли поминали померлих батьків.

Але, насамперед, свято Вознесіння - це свято неба, коли ми відкриваємо для себе Царство Боже як справжню Батьківщину.

9 червня у Тернополі освятять Лемківську церкву Вознесіння Господнього.

Храм стане культурним і духовним центром громади лемків області, переконаний голова товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович.

Окрім самого освячення та Архиєрейської Служби Божої з участю Митрополита Семенюка, також освятять воду. А ще відбудеться фольклорне свято «Лемківський кермеш».

Проведення «Лемківського кермешу», обіцяє Олександр Венгринович, стане у Тернополі традиційним. Приїдуть учасники товариства «Лемківщина» із різних куточків України.

 Їх розважатимуть лемківські колективи з Підгороднього, з Бучацького району, Микулинець, Чорткова.  

Нагадаємо, 9 червня, церва Вознесіння Господнього,  вулиця Львівська, 13.  Початок об 11-00. 

 

На Тернопільщину з’їдеться православна молодь з усієї України. З 14 до 24 липня 2016 року пройде Всеукраїнський молодіжний Православний табір "Вірля 2016".

У програмі табору: 

– ранкові та вечірні молитви; 

– спортивні та інтелектуальні ігри; 

– плавання, духовні бесіди зі священиками; 

– цікаві краєзнавчі екскурсії;

– ватри.

Список речей, які необхідні учасникам табору: 

1. каремат та спальник; 

2. тарілка, ложка і чашка; 

3. спортивний одяг, купальник закритого типу/плавки;

4. ліхтарик, дощовик та теплий одяг на випадок негоди; 

5. одяг для богослужінь (для дівчат обов’язково довга спідниця, хустка, вишиванка з закритими плечима; для хлопців – брюки і сорочка-вишиванка); 

6. декілька маленьких подаруночків для гри “Таємний друг”; 

7. засоби особистої гігієни.

 Пожертва на проживання і харчування протягом 10 днів складає 570грн.

 Вікова група від 15р.

 ЗАБОРОНЕНІ РЕЧІ У ТАБОРІ: АЛКОГОЛЬ, ЦИГАРКИ, ГРАЛЬНІ КАРТИ!!!

 Прохання зголошуватися завчасно, і заповнити анкету: 

– форма попередньої реєстрації http://bit.ly/Virlya2016 

– завантаження анкети http://bit.ly/1Hp9dqw (для заповнення батьками таборян, які не досягли повноліття)

– паперова анкета, привозиться з собою.

 Попередня реєстрація ОБОВ’ЯЗКОВА!

Кількість місць обмежена!

За детальною інформацією звертайтеся за телефоном:

+380977933911+380977933911 – прот. Вадим Криворучко, голова єпархіального відділу у справах молоді.

П’ята Всецерковна проща "Дорогою зцілення" відбудеться 21 травня 2016 р. до Унівської Святоуспенської лаври за утвердження в чесноті тверезості українського народу.

Рух УГКЦ "За тверезість життя" збирає усіх небайдужих до подолання в Україні алкоголізму, наркоманії, залежності від азартних ігор на П’яту Всецерковну прощу "Дорогою зцілення" до Унівської Святоуспенської лаври. Захід є загальноукраїнським. Запрошуються учасники Руху тверезості, узалежнені та їх рідні, родичі військових, молодь, яка плекає чесноту тверезості.  

В Унівській Святоуспенській лаврі спочивають останки митрополита Михайла Левицького, який ще у 1844 р. видав звернення до священиків з детальною інструкцією про те, як  засновувати братства тверезості та вести книги тверезості.

Програма прощі:

11:00       – Літургія;

13:30      

– чин малого освячення води;

 – благословення свяченою водою; 

– перенесення ікони "Невичерпна Чаша" до храму; 

– панахида на місці поховання Митрополити Михайла Левицького;

– мируванння в храмі;

Перерва на обід;

Спілкування в групах (тривалістю до 2-х годин): 

1.Залежні;

2.Рідні та близькі залежних;

3.Молодь;

Складання присяги та запис в Золоту книгу тверезості;

Молебень до Пресвятої Богородиці перед іконою "Невичерпна Чаша"

Для працівників ЗМІ буде можливість особистого спілкування з працівниками Руху "За тверезість життя" в УГКЦ.

Воїнів-захисників 44-ї артилерійської бригади в зоні АТО на Луганщині відвідав 5-7 травня Високопреосвященнійший Мстислав, Архиєпископ Тернопільський і Подільський.

У цій поїздці Владику супроводжував благочинний м. Тернополя, капелан митр. прот. Петро Скрип. Духовенство передали військовим допомогу, яку зібрали раніше у храмах Тернопільської єпархії УАПЦ. Після загальної молитви Архипастир привітав командира бригади та воїнів зі святом Світлого Христового Воскресіння і вручив іконки Чудотворного образу Матері Божої Тернопільської, повідомляє Тернопільська єпархія.

На завершення Владика Мстислав побажав усім міцного здоров’я та бути незламними духом.  Свєю чергою воїни подякували духовенству та усім хто долучився до збору вантажу і закликали не бути байдужими до долі українського народу.

СИМЕОН АФОНСЬКИЙ: У будь-якої справи - одна ціна, і ця ціна - твоє життя: якщо так, то краще заплатити життям за найкраще - за Спасіння цього життя у Христі!

Яка людина найрозумніша? - Яка стежить за своїм серцем.

Яка прихильність найнебезпечніша? - Прихильність до свого тіла.

Яка людина найбідніша? - Яка найбільше любить гроші.

Чим протистояти біді? - Смиренням.

Чим протистояти стражданню? - Терпінням.

Яка ознака здорової душі? - Віра.

Яка ознака хворої душі? - Безнадія.

Яка ознака неправильних дій? - Роздратування.

Яка ознака добрих вчинків? - Мир душі.

Яка людина заживо померла? - Байдужа.

Яка людина ніколи не помре? - Та, що любить Бога і ближніх. 

Опубліковано в Зазимському благовіснику.

 

 ХХІІІ Міжнародна молодіжна піша проща "Львів-Унів" відбудеться 13-15 травня з нагоди свята чудотворної ікони Унівської Богородиці.

Оскільки Папа Франциск проголосив цей рік роком милосердя, тож проща пройде під гаслом: "Милосердя хочу, а не жертви". Під час мандрівки учасники роздумуватимуть над тим, що таке милосердя, як бути милосердним, а також чинитимемо діла милосердя.

Розпочнеться цьогорічна проща о 7:00 год. Божественною Літургією в храмі Архистратига Михаїла (вул. Винниченка). Після Служби Божої всі учасники записуються до груп і формують колону. Початок руху прощі о 9:00 год, повідомляє Твоє місто.

Дорога пролягатиме через м. Львів – с. Лисиничі – м. Винники – с. Соснівка – с. Городиславичі – с. Романів – с. Ганачіївка – с. Затемне – с. Коросно – с. Сивогори – с. Унів. Тернополяни можуть вийти назустріч, а можуть приїхати до Львова і долучитись до колони прощан.

До Унівської Лаври прибуття заплановано на вечір суботи. Тоді ж розпочнуться нічні чування, що триватимуть до ранку. Програма чувань включатиме молитву, сповідь, благословення чудотворною іконою та похід на Чернечу гору. Закінчиться проща в неділю Архиєрейською Літургією та повним відпустом.

Під час усієї прощі колону супроводжуватиме медичний персонал, МВС і велогрупа.

На прощу необхідно взяти намет, спальник, килимок, зручне взуття, теплий одяг. Всі важкі речі буде перевозити автомобіль.

В рюкзак варто не забути покласти вервицю, кепку, дощовик, необхідні медикаменти, миску, ложку та горнятко.

Благодійний внесок – 50 грн.

Контактні телефони: 0638481338 / 0980733186 - Оленка (прохання телефонувати після 18:00), 0986459898 (реєстрація). Або пишіть на імейл: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

- See more at: http://tvoemisto.tv/news/lvivyan_zaproshuyut_na_pishu_proshu_do_uneva_77987.html#sthash.zcrZSlbU.dpuf

По всій Тернопільщині б'ють дзвони, сповіщаючи нам про радість Воскресіння.  Дзвони є однією з необхідних особливостей християнського храму. В чині благословіння дзвону сказано: "Нехай усі, хто чує голос його, чи вдeнь, чи вночі, славлять ім’я Святе Твоє".   Він сповіщає про радість свята чи про сум за померлим.  

ПРИЗНАЧЕННЯ

- Скликати віруючих на богослужіння.

- Виражати торжество Церкви та її Богослужінь.

- Сповіщати відсутнім у храмі про час звершення особливо важливих частин Богослужіння.

- Окрім того, дзвонами скликався народ на віче (народне зібрання). Дзвоном вказували шлях тим подорожнім, хто заблукав у негоду. Дзвоном оповіщалася якась небезпека чи нещастя. У трагічні дні краю дзвоном закликали народ на захист Вітчизни. Ним повідомляли про перемогу і вітали переможне повернення полків з поля брані.

 

Дзвони підвішуються на особливій вежі, яка називається дзвіницею і будується над входом до храму чи поряд із храмом.

ІСТОРІЯ

Але дзвони, як відомо, почали використовуватися християнами не з появою християнства.

У Старозавітній церкві - в Ієрусалимському храмі віруючі скликалися на Богослужіння не биттям у дзвони, а звуками сурм.

У перші століття гонінь на християнство з боку язичників християни не мали можливості відкрито скликати віруючих до Богослужіння. В той час віруючі сходилися на Богослужіння таємно. Як правило, це робилося через дияконів чи особливих вісників. Іноді ж сам єпископ після Богослужіння оголошував про час і місце чергового Богослужіння.

Коли Припинилися гоніння (ІV ст.), віруючих почали скликати різними способами. І тільки у VI столітті почали використовувати била і клепала. Била або кандії - це дерев'яні дошки, а клепала - залізні чи мідні смуги, зігнуті у півкруг. Згодом визначився вдосконалений спосіб скликання віруючих на Богослужіння - дзвін. Вперше дзвони, як відомо, появилися у Західній Європі.

На Русі дзвони появилися майже одночасно. з прийняттям християнства святим Володимиром  (988 р.) наприкінці Х століття. Поряд з дзвонами використовувалися також била і клепала.

Церковною мовою дзвін іменується "кампан" - від назви римської провінції Кампанії, де з міді було вилито перші дзвони. Спочатку дзвони були невеликі, по декілька сот фунтів. При храмах було їх небагаго: по 2-3 дзвони. Але з XV ст., коли в Русі появилися власні заводи для виливання дзвонів, тоді почали виливати дзвони великих розмірів.

ТРАГЕДІЯ 

Печальною сторінкою вітчизняної історії стали масові кампанії по зніманню церковних дзвонів. За часів Петра І це святотатство виправдовувалося браком металу для відливання гармат, необхідних для перемоги у затяжній російсько-шведській війні. У роки сталінських репресій тисячі дзвонів були насильно скинуті з церков і дзвіниць заради "потреб індустріалізації" та зміцнення військового потенціалу Країни Рад. Варварське знищення дзвонів узгоджувалося з магістральною лінією політики більшовицької влади, скерованою на остаточне викорінення релігійної віри і обрядовості. Досі в різних населених пунктах України фольклористи і етнографи записують спогади літніх людей про те, як комсомольці та партійні активісти у 30-х роках, всупереч волі людей, руйнували церкви і скидали з них хрести і дзвони. Після Жовтневої революції дзвонами торгували, їх переплавляли, руйнували. Виконавців цих злочинів, за словами інформаторів, рано чи пізно спостигала жорстока кара у вигляді каліцтва чи передчасної смерті. А багато дзвонів люди закопали у землю.

ТРАДИЦІЯ

У дні великих свят він нагадує нам про блаженство небесне; у дні святих Божих звук дзвонів говорить нам про вічний спокій святих небожителів; у дні Страсного тижня нагадує нам про наше примирення з Богом через Христа Спасителя; у дні Світлого Пасхального тижня сповіщає нам про перемогу життя над смертю і про вічну нескінченну радість майбутнього життя у Царстві Христовому. Не випадково погани-язичники, часто чуючи звуки дзвонів, говорили: "Це голос християн­ського Бога чути". Так, в ударах церковного дзвону ховається дивна сила, котра глибоко проникає в людські серця. Церковні дзвони сповіщають і радість, і смуток. Поодинокі удари є орієнтиром для заблукалого, частими ударами дзвонів сповіщали про стихійні лиха чи війну, трикратні урочисті дзвони – це ознака перемоги. Сумують дзвони за душею померлого. А ось дзвін в усі дзвони називають найвеличнішим – красним. Дослухаючись до голосу дзвонів, люди вірили в те, що вони здатні творити великі чудеса: вберегти від епідемії, врятувати від посухи й голоду, захистити від грізних сил природи. Пожертвувати гроші на виготовлення дзвону вважалось почесною богоугодною справою. Імена жертводавців ставали іменами відомих дзвонів.

 

ВЕЛИКОДНІ ТРАДИЦІЇ

Первісно звичай великоднього калатання у дзвони вважався привілеєм чоловіків і парубочої молоді, але з часом до цього долучилися представники жіночої статі й діти. Побутувала думка, що биття у дзвони на Великдень продовжує людям вік і приносить успіх. 

 

"Голос дзвонів означає голос Божої ласки, що людей до Бога кличе, – писав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. – Цей голос Божий – то так як відгомін Божої ласки, що кличе та запрошує християнина до кожного доброго діла та перестерігає перед кожним недобрим".

 

ДУМКА СВЯЩЕНИКА:

Відвідини кладовища можна обережно порівняти із, наприклад, таїнством сповіді і причастя. Церква радить православним робити це 4-5 разів на рік.

Щодо відвідин могил, то, звісно, є свої настанови. У дев’ятий день після Великодня, вівторок Фоминого тижня, православні християни відзначають день пасхального поминання покійних – Радуницю (На Радуницю відбувається перша панахида після Пасхи. Прийнято відвідувати кладовища, роздавати милостиню і просити молитися за покійних. Традиція залишати великодні яйця і паски на могилах є язичницьким пережитком давніх поминальних трапез – тризн). Далі йде поминальна батьківська субота напередодні святкування дня Святої Трійці і називається Троїцької суботою. Після – Димитрівська поминальна субота.  Цього дня, як і в інші батьківські суботи, православні моляться за упокій душ близьких і шанованих православних. Але Димитрівська субота несе в собі і особливий сенс – шанування воїнів, загиблих на полі Куликовської битви). Люди відвідують могили у певні дати, як-то, півроку, рік після смерті близьких. Тут уже слід замислитися, наскільки у цьому є духовна потреба. Бувають такі випадки, коли священики навіть забороняють людям у крайньому розпачі після смерті близьких часто навідуватися на могилу, адже за цим стоїть гріх смутку.

 

Загалом, у відвідинах кладовища без фанатизму немає нічого поганого. Але важливіше поминати покійного в храмі й молитися за спасіння його душі вдома. Щодо поминань, то, звичайно, найважливіше – поминання на проскомідії (обідні). І, взагалі, на літургії. Кращим вінком на могилі покійного може стати ваше переосмислення відносин із живими людьми. Церква говорить, що горювати за покійними не потрібно, бо смерть – це народження, Народження у Вічності.

ДУМКА ПСИХОЛОГА

Немає нічого страшного у тому, що людина часто відвідує кладовище. Головне – знати, яка у неї мета, що штовхає її на такі часті відвідини. Нерідко – це біль від втрати. Так вважає практичний психолог Ілля Корнійчук: "Неможливо ховатися на цвинтарі від болю втрати. Це і не потрібно робити, такі страждання слід пережити, особливо у перший рік. Якщо людина втікає від цього болю, то її поведінка може мати неадекватний характер. Непережита до кінця втрата здатна виражатися у різних психосоматичних реакціях, а також у соматичних, типу болю в спині, остеохондрозі. Заперечуючи біль, можна зануритися у роботу, впасти у нервову ейфорію. Швейцарський гіпнотерапевт Патрік Нуайє розповів під час свого тренінгу про те, як люди постійно обмінюються один з одним частинками своєї душі. Людина вмирає або йде і хоче взяти із собою частинку того, хто залишається. Страждання виникає від того, що ми втратили частину своєї душі. Тому одне із завдань – повернути людям ті частинки душі, які ми взяли у них, і повернути собі те, що взяли у нас. Таким чином ми знову знаходимо самих себе і можемо жити повноцінно далі.

 

Щодо тих людей, які не навідуються взагалі ніколи на могили рідних, то тут також слід зрозуміти, з яких саме причин. Можливо, їм просто байдуже – і таке буває. Можливо, похід на цвинтар – згадка про біль. Можливо, могила із фотографією рідної людини нагадує їм лише про акуратну ділянку землі і більше нічого, а спогади про покійного – у серці. Всі ці думки і почуття мають право на існування. Тут, швидше за все, повинен спрацювати людський фактор, адже захаращена могила – сумне видовище". За матеріалами Вісника Кременчука.