4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Духовність
Духовність

Духовність (84)

Воїнів-захисників 44-ї артилерійської бригади в зоні АТО на Луганщині відвідав 5-7 травня Високопреосвященнійший Мстислав, Архиєпископ Тернопільський і Подільський.

У цій поїздці Владику супроводжував благочинний м. Тернополя, капелан митр. прот. Петро Скрип. Духовенство передали військовим допомогу, яку зібрали раніше у храмах Тернопільської єпархії УАПЦ. Після загальної молитви Архипастир привітав командира бригади та воїнів зі святом Світлого Христового Воскресіння і вручив іконки Чудотворного образу Матері Божої Тернопільської, повідомляє Тернопільська єпархія.

На завершення Владика Мстислав побажав усім міцного здоров’я та бути незламними духом.  Свєю чергою воїни подякували духовенству та усім хто долучився до збору вантажу і закликали не бути байдужими до долі українського народу.

СИМЕОН АФОНСЬКИЙ: У будь-якої справи - одна ціна, і ця ціна - твоє життя: якщо так, то краще заплатити життям за найкраще - за Спасіння цього життя у Христі!

Яка людина найрозумніша? - Яка стежить за своїм серцем.

Яка прихильність найнебезпечніша? - Прихильність до свого тіла.

Яка людина найбідніша? - Яка найбільше любить гроші.

Чим протистояти біді? - Смиренням.

Чим протистояти стражданню? - Терпінням.

Яка ознака здорової душі? - Віра.

Яка ознака хворої душі? - Безнадія.

Яка ознака неправильних дій? - Роздратування.

Яка ознака добрих вчинків? - Мир душі.

Яка людина заживо померла? - Байдужа.

Яка людина ніколи не помре? - Та, що любить Бога і ближніх. 

Опубліковано в Зазимському благовіснику.

 

 ХХІІІ Міжнародна молодіжна піша проща "Львів-Унів" відбудеться 13-15 травня з нагоди свята чудотворної ікони Унівської Богородиці.

Оскільки Папа Франциск проголосив цей рік роком милосердя, тож проща пройде під гаслом: "Милосердя хочу, а не жертви". Під час мандрівки учасники роздумуватимуть над тим, що таке милосердя, як бути милосердним, а також чинитимемо діла милосердя.

Розпочнеться цьогорічна проща о 7:00 год. Божественною Літургією в храмі Архистратига Михаїла (вул. Винниченка). Після Служби Божої всі учасники записуються до груп і формують колону. Початок руху прощі о 9:00 год, повідомляє Твоє місто.

Дорога пролягатиме через м. Львів – с. Лисиничі – м. Винники – с. Соснівка – с. Городиславичі – с. Романів – с. Ганачіївка – с. Затемне – с. Коросно – с. Сивогори – с. Унів. Тернополяни можуть вийти назустріч, а можуть приїхати до Львова і долучитись до колони прощан.

До Унівської Лаври прибуття заплановано на вечір суботи. Тоді ж розпочнуться нічні чування, що триватимуть до ранку. Програма чувань включатиме молитву, сповідь, благословення чудотворною іконою та похід на Чернечу гору. Закінчиться проща в неділю Архиєрейською Літургією та повним відпустом.

Під час усієї прощі колону супроводжуватиме медичний персонал, МВС і велогрупа.

На прощу необхідно взяти намет, спальник, килимок, зручне взуття, теплий одяг. Всі важкі речі буде перевозити автомобіль.

В рюкзак варто не забути покласти вервицю, кепку, дощовик, необхідні медикаменти, миску, ложку та горнятко.

Благодійний внесок – 50 грн.

Контактні телефони: 0638481338 / 0980733186 - Оленка (прохання телефонувати після 18:00), 0986459898 (реєстрація). Або пишіть на імейл: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

- See more at: http://tvoemisto.tv/news/lvivyan_zaproshuyut_na_pishu_proshu_do_uneva_77987.html#sthash.zcrZSlbU.dpuf

По всій Тернопільщині б'ють дзвони, сповіщаючи нам про радість Воскресіння.  Дзвони є однією з необхідних особливостей християнського храму. В чині благословіння дзвону сказано: "Нехай усі, хто чує голос його, чи вдeнь, чи вночі, славлять ім’я Святе Твоє".   Він сповіщає про радість свята чи про сум за померлим.  

ПРИЗНАЧЕННЯ

- Скликати віруючих на богослужіння.

- Виражати торжество Церкви та її Богослужінь.

- Сповіщати відсутнім у храмі про час звершення особливо важливих частин Богослужіння.

- Окрім того, дзвонами скликався народ на віче (народне зібрання). Дзвоном вказували шлях тим подорожнім, хто заблукав у негоду. Дзвоном оповіщалася якась небезпека чи нещастя. У трагічні дні краю дзвоном закликали народ на захист Вітчизни. Ним повідомляли про перемогу і вітали переможне повернення полків з поля брані.

 

Дзвони підвішуються на особливій вежі, яка називається дзвіницею і будується над входом до храму чи поряд із храмом.

ІСТОРІЯ

Але дзвони, як відомо, почали використовуватися християнами не з появою християнства.

У Старозавітній церкві - в Ієрусалимському храмі віруючі скликалися на Богослужіння не биттям у дзвони, а звуками сурм.

У перші століття гонінь на християнство з боку язичників християни не мали можливості відкрито скликати віруючих до Богослужіння. В той час віруючі сходилися на Богослужіння таємно. Як правило, це робилося через дияконів чи особливих вісників. Іноді ж сам єпископ після Богослужіння оголошував про час і місце чергового Богослужіння.

Коли Припинилися гоніння (ІV ст.), віруючих почали скликати різними способами. І тільки у VI столітті почали використовувати била і клепала. Била або кандії - це дерев'яні дошки, а клепала - залізні чи мідні смуги, зігнуті у півкруг. Згодом визначився вдосконалений спосіб скликання віруючих на Богослужіння - дзвін. Вперше дзвони, як відомо, появилися у Західній Європі.

На Русі дзвони появилися майже одночасно. з прийняттям християнства святим Володимиром  (988 р.) наприкінці Х століття. Поряд з дзвонами використовувалися також била і клепала.

Церковною мовою дзвін іменується "кампан" - від назви римської провінції Кампанії, де з міді було вилито перші дзвони. Спочатку дзвони були невеликі, по декілька сот фунтів. При храмах було їх небагаго: по 2-3 дзвони. Але з XV ст., коли в Русі появилися власні заводи для виливання дзвонів, тоді почали виливати дзвони великих розмірів.

ТРАГЕДІЯ 

Печальною сторінкою вітчизняної історії стали масові кампанії по зніманню церковних дзвонів. За часів Петра І це святотатство виправдовувалося браком металу для відливання гармат, необхідних для перемоги у затяжній російсько-шведській війні. У роки сталінських репресій тисячі дзвонів були насильно скинуті з церков і дзвіниць заради "потреб індустріалізації" та зміцнення військового потенціалу Країни Рад. Варварське знищення дзвонів узгоджувалося з магістральною лінією політики більшовицької влади, скерованою на остаточне викорінення релігійної віри і обрядовості. Досі в різних населених пунктах України фольклористи і етнографи записують спогади літніх людей про те, як комсомольці та партійні активісти у 30-х роках, всупереч волі людей, руйнували церкви і скидали з них хрести і дзвони. Після Жовтневої революції дзвонами торгували, їх переплавляли, руйнували. Виконавців цих злочинів, за словами інформаторів, рано чи пізно спостигала жорстока кара у вигляді каліцтва чи передчасної смерті. А багато дзвонів люди закопали у землю.

ТРАДИЦІЯ

У дні великих свят він нагадує нам про блаженство небесне; у дні святих Божих звук дзвонів говорить нам про вічний спокій святих небожителів; у дні Страсного тижня нагадує нам про наше примирення з Богом через Христа Спасителя; у дні Світлого Пасхального тижня сповіщає нам про перемогу життя над смертю і про вічну нескінченну радість майбутнього життя у Царстві Христовому. Не випадково погани-язичники, часто чуючи звуки дзвонів, говорили: "Це голос християн­ського Бога чути". Так, в ударах церковного дзвону ховається дивна сила, котра глибоко проникає в людські серця. Церковні дзвони сповіщають і радість, і смуток. Поодинокі удари є орієнтиром для заблукалого, частими ударами дзвонів сповіщали про стихійні лиха чи війну, трикратні урочисті дзвони – це ознака перемоги. Сумують дзвони за душею померлого. А ось дзвін в усі дзвони називають найвеличнішим – красним. Дослухаючись до голосу дзвонів, люди вірили в те, що вони здатні творити великі чудеса: вберегти від епідемії, врятувати від посухи й голоду, захистити від грізних сил природи. Пожертвувати гроші на виготовлення дзвону вважалось почесною богоугодною справою. Імена жертводавців ставали іменами відомих дзвонів.

 

ВЕЛИКОДНІ ТРАДИЦІЇ

Первісно звичай великоднього калатання у дзвони вважався привілеєм чоловіків і парубочої молоді, але з часом до цього долучилися представники жіночої статі й діти. Побутувала думка, що биття у дзвони на Великдень продовжує людям вік і приносить успіх. 

 

"Голос дзвонів означає голос Божої ласки, що людей до Бога кличе, – писав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. – Цей голос Божий – то так як відгомін Божої ласки, що кличе та запрошує християнина до кожного доброго діла та перестерігає перед кожним недобрим".

 

ДУМКА СВЯЩЕНИКА:

Відвідини кладовища можна обережно порівняти із, наприклад, таїнством сповіді і причастя. Церква радить православним робити це 4-5 разів на рік.

Щодо відвідин могил, то, звісно, є свої настанови. У дев’ятий день після Великодня, вівторок Фоминого тижня, православні християни відзначають день пасхального поминання покійних – Радуницю (На Радуницю відбувається перша панахида після Пасхи. Прийнято відвідувати кладовища, роздавати милостиню і просити молитися за покійних. Традиція залишати великодні яйця і паски на могилах є язичницьким пережитком давніх поминальних трапез – тризн). Далі йде поминальна батьківська субота напередодні святкування дня Святої Трійці і називається Троїцької суботою. Після – Димитрівська поминальна субота.  Цього дня, як і в інші батьківські суботи, православні моляться за упокій душ близьких і шанованих православних. Але Димитрівська субота несе в собі і особливий сенс – шанування воїнів, загиблих на полі Куликовської битви). Люди відвідують могили у певні дати, як-то, півроку, рік після смерті близьких. Тут уже слід замислитися, наскільки у цьому є духовна потреба. Бувають такі випадки, коли священики навіть забороняють людям у крайньому розпачі після смерті близьких часто навідуватися на могилу, адже за цим стоїть гріх смутку.

 

Загалом, у відвідинах кладовища без фанатизму немає нічого поганого. Але важливіше поминати покійного в храмі й молитися за спасіння його душі вдома. Щодо поминань, то, звичайно, найважливіше – поминання на проскомідії (обідні). І, взагалі, на літургії. Кращим вінком на могилі покійного може стати ваше переосмислення відносин із живими людьми. Церква говорить, що горювати за покійними не потрібно, бо смерть – це народження, Народження у Вічності.

ДУМКА ПСИХОЛОГА

Немає нічого страшного у тому, що людина часто відвідує кладовище. Головне – знати, яка у неї мета, що штовхає її на такі часті відвідини. Нерідко – це біль від втрати. Так вважає практичний психолог Ілля Корнійчук: "Неможливо ховатися на цвинтарі від болю втрати. Це і не потрібно робити, такі страждання слід пережити, особливо у перший рік. Якщо людина втікає від цього болю, то її поведінка може мати неадекватний характер. Непережита до кінця втрата здатна виражатися у різних психосоматичних реакціях, а також у соматичних, типу болю в спині, остеохондрозі. Заперечуючи біль, можна зануритися у роботу, впасти у нервову ейфорію. Швейцарський гіпнотерапевт Патрік Нуайє розповів під час свого тренінгу про те, як люди постійно обмінюються один з одним частинками своєї душі. Людина вмирає або йде і хоче взяти із собою частинку того, хто залишається. Страждання виникає від того, що ми втратили частину своєї душі. Тому одне із завдань – повернути людям ті частинки душі, які ми взяли у них, і повернути собі те, що взяли у нас. Таким чином ми знову знаходимо самих себе і можемо жити повноцінно далі.

 

Щодо тих людей, які не навідуються взагалі ніколи на могили рідних, то тут також слід зрозуміти, з яких саме причин. Можливо, їм просто байдуже – і таке буває. Можливо, похід на цвинтар – згадка про біль. Можливо, могила із фотографією рідної людини нагадує їм лише про акуратну ділянку землі і більше нічого, а спогади про покійного – у серці. Всі ці думки і почуття мають право на існування. Тут, швидше за все, повинен спрацювати людський фактор, адже захаращена могила – сумне видовище". За матеріалами Вісника Кременчука.

 

 

Воскресіння Христа як історичний факт, сталося на перший по суботі день, тобто у неділю. Тому християни почали святкувати цей день – неділю.

 Великдень – Світлий празник Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – є найстаршим і найбільшим християнським святом. На Великдень Христова Церква прославляє найголовніший історичний факт – Вокресіння Христове. Христове Воскресіння є фундаментом християнської віри, без Христового Воскресіння ані християнська проповідь не має жодного сенсу, ані християнська віра немає жодного смислу.

 НАЗВА СВЯТА

Офіційна назва цього християнського свята є Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а також Пасха та Неділя Воскресіння Господнього.

Назва Пасха походить від старогебрейського "песах", що означає "перескочити", "перейти". Юдеї відзначали це свято, як день визволення Ізраїлю з єгипетського рабства. Християни надали цьому святу також подібного значення, святкуючи Визволення людства з неволі гріха, смерті й диявола.

Народні назви цього християнського свята дуже різні: українська - Великдень (великий день), Lieldienas – Найвищий день (латиська), Velykos – Великий (литовська) – тобто Великий день; Wielkanoc (пол.), Veľká noc (словацька), Velikanoč (словенська), Velikonoc (чес.) – тобто Велика ніч; Ускрс (серб.), Uskrs (хорв.) – Воскресіння; Πάσχα (грец.), Pasg (валійська), Pasen (голанд.), Påske (данська), Pascua (галісійська), Pasqua (італ.) – тобто Паска. А от точне походження англійського –Easter, німецького – Ostern, хорватського – Vazam – невідоме і спірне.

КОЛИ ВІДЗНАЧАТИ ВЕЛИКДЕНЬ?

У ІІ столітті виник спір між християнами коли відзначати Великдень. Частина християн в Малій Азії відзначала Великдень за єврейським календарем, тобто 14 нісана. Нікейський собор постановив, що християни мають відзначати Великдень першої неділі після повного місяця, який буває після 21 березня. Оскільки місяць є повним у різні дні після 21 березня то і Великдень відповідно відзначається кожного року у різний час, але завжди у неділю.

Різниця між григоріанським і юліанським календарем спричиняє також різницю між відзначанням Великодня.

За григоріанським календарем дата Великодня припадає між 22 березня і 25 квітня, відповідно за юліанським від 4 квітня до 8 травня.

VІ Вселенський собор 691 року розтягнув святкування Великодня на цілий Світлий тиждень.

Неділя є також стародревнім щотижневим християнським святом, під час якого Церква згадує Христове Воскресіння.

Стародревнім християнським звичаєм є також розпочинати Великодні богослужіння опівночі.  

ЩО ОЗНАЧАЄ БЛАГОДАТНИЙ ВОГОНЬ?

 

Благодатний Вогонь – що його багато хто рекламує як надприродне чудо, є звичайним обрядом, для якого Православна Церква в Єрусалимі має окремий чин – Чин Благодатного вогню. Цей Чин має своє походження зі старохристиянських часів, коли літургійні відправи Великодня тісно пов'язувались зі символом вогню, як символом Світла – Христа, який просвічує вірних.

Латинська Церква зберегла також подібний звичай. Перед Великодними чуванням християни римського обряду посвячують вогонь, який потім вноситься у формі палаючої свічі в церкву з окликом: "Світло Христове". Сама запалена свіча символізує Христа, який розганяє морок гріха, символізує також вогняний стовп, який провадив Ізраїля через пустелю, а також світильник, з яким Церква спішить на зустріч Своєму Обручнику – Христові.

На Великдень у старохристиянські часи оглашенні приймали Таїнства християнської ініціації – Св. Хрещення, Св. Миропомазання і Пресвяту Євхаристію. Новоохрищені цілий світлий тиждень зодягалися у білі одежі – символ нової чистоти, яку їм дарував Христос.

ЧОМУ ВНОЧІ ПАЛЯТЬ ВОГНИЩА?

В багатьох європейських народів зберігся звичай уночі з Великої Суботи на Великдень палити великі вогнища на знак того, що Христос переміг темряву поганства.

ЗВІДКИ ЗВИЧАЙ РОЗФАРБОВУВАТИ ЯЙЦЯ?

 

Звичай розфарбовувати яйця не є тільки український. Цей звичай відомий усім європейським народам. Українці надали йому питомих рис, розфарбовуючи яйця звиклими в українській народній культурі орнаментами. Звичай розфарбовувати, а потім розбивати яйця символізує нове життя. Тобто, яким би гарним не було туземне життя, воно мусить відійти і дати місце новому життю. Розбивання свяченого яйця також символізує Воскресіння, яке чекає кожного християнина. Старе християнське передання пов'язує звичай розфарбовувати яйця зі св. Марією Магдалиною, яка проповідувала римському цісарю Тиберію про Христове воскресіння. Як приклад, свята взяла яйце, яке, хоч і гарне, мусить позбутися своє шкарлупки, щоб з нього вийшло курча, нове життя.

ВЕЛИКОДНІЙ СНІДАНОК

 

Український звичай Великоднього сніданку символізує собою багатство Небесного столу в Домі Отця. За старим українським звичаєм, коли родина зібралася на Великодній сніданок, найстарший член родини ділиться з усіма присутніми свяченим яйцем – символом нового життя в Христі, бажаючи кожному зокрема різних Божих благословень.

ЩО СИМВОЛІЗУЄ ОБХІД ДОВКОЛА ЦЕРКВИ?

У візантійсько-українському обряді Великодні Богослужіння розпочинаються обходом довкола церкви у супроводі дзвонів – цей обхід символізує жінок мироносиць, які зранку прийшли до Божого Гробу.

Древній звичай Східної Церкви читання Євангелії у цей день на Літургії різними мовами символізує те, що Христова наука голоситься по всьому світі різними мовами.

ЧОМУ НА ВЕЛИКДЕНЬ ВІДВІДУЮТЬ МОГИЛИ ПОМЕРЛИХ?

Відвідування цвинтарів у Світлому тижні означає віру християн у воскресіння.

На запитання відповідав о. Орест-Дмитро Вільчинський, за матеріалами сайту Дивен Сівіт

 

У Козові і церкві Успіння Пресвятої Богородиці відбулися музичні реколекції із залученням струнного квартету зі Львова “Ad libitum”.

Духовні роздуми виголосив о. Олег Гірник, який заохотив долучитися до молитви в особливий спосіб – роздумувати над страстями Господніми під акомпанемент безсмертного твору великого композитора Йозефа Гайдна "Сім слів Спасителя на Хресті".

 

Святе Євангеліє зберегло для нас слова Ісуса Христа, які Він вимовив під час страждань на хресті. У семи коротких фразах передано глибину Його жертви:

 

Слово перше – "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять" (Лк. 23:34);

 

Слово друге – "Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо Мною в раю" (Лк. 23:43);

 

Слово третє – "Жінко, ось син Твій». А тоді й до учня мовить: "Ось Матір твоя" (Йо. 19: 23-24);

 

Слово четверте – "Боже Мій, Боже Мій! Чому єси покинув Мене?" (Лк. 15: 34);

 

Слово п’яте – Ісус, знавши, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: "Спраглий Я!" (Йо 19:29);

 

Слово шосте – "Звершилось" (Йо. 19:30);

 

Слово сьоме – “Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!" (Лк. 23:46).

 

Лунала чудова духовна музика, яка разом із короткими розважаннями мала на меті уприсутнити слухача біля хреста, на якому промовляв свої останні сім слів наш Спаситель перед своєю смертю, повідомляє сайт Тернопільсько-Зборівської єпархії.

 

Розважання перепліталися із сумними спогадами нашої дійсності – подіями на Майдані та вулиці Інститутській під звуки чарівної музики, яка змушувала уяву відтворювати ці події, а серце – плакати, згадуючи останню дорогу Небесної сотні, сльози їхніх матерів.

.

ДОВІДКОВО:

Свою ораторію “Сім слів Спасителя на Хресті” австрійський композитор Йозеф Гайдн написав ще у XVIII столітті, вперше її виконали у Відні, і відтоді вона стала музичним символом Великого посту.

Цей твір наскрізь пронизаний атмосферою високих, чистих помислів та переживань, торкається вічних цінностей, і це не випадковість, а веління часу. Твір вважали одним з найпрекрасніших і композитор, і всі його сучасники.

Композитор написав «Сім слів Спасителя на Хресті» спеціально для виконання у Страсну П’ятницю під час богослужіння. За словами Гайдна, перед виконанням твору у соборі Кадіса (Іспанія), стіни й вікна церкви завішувались темним полотном, перед початком церемонії двері зачинялись. Перед кожною з семи «сонат» (частин твору) єпископ читав відповідні слова Христа й давав їм тлумачення. Тоді звучала музика. Гайдн зауважував, що написати годинний цикл із семи повільних частин таким чином, щоб музика не втомила слухача, було непростим завданням. Втім, популярність цього твору свідчить про те, що Гайдн досконало впорався із цим завданням.

Цікавою особливістю твору є також те, що в оригінальній версії він не містить хорової партії — себто це була суто оркестрова музика для виконання у соборі. Згодом Гайдн зробив кілька версій цього твору, зокрема для хору з оркестром, а також для струнного квартету.

 

 У відеоролику відзняте Личаківське кладовище, куди приходять й молитовно вшановують наших полеглих Героїв владика Венедикт, а також дружина і донька Віктора Гурняка, фотографа, волонтера та вояка АТО з Тернопільщини, який понад рік тому загинув у бою в Луганській області.

 

Серію роликів "Молитва про Божу Мудрість" почали створювати у Львові до 150-річчя з дня народження Митрополита Андрея Шептицького. Знімають їх з благословення владики Ігоря, Архиєпископа і Митрополита Львівського УГКЦ. Режисер та продюсер - Тарас Пастернак, повідомляє Католицький оглядач.

 

 

 

Допекти паски, довершити великодні страви, пофарбувати яйця, прикрасити будинок і обов’язково сходити до церкви. У Велику суботу потрібно багато чого встигнути зробити. 

Але крім цього, є визначені правила.

Отже Страсна субота: ЩО НЕ МОЖНА РОБИТИ В ЦЕЙ ДЕНЬ? 

 

З особливим трепетом до наступу цієї останньої суботи перед Великоднем відносяться люди, які дотримувалися Великого посту. Адже Велика субота є останнім пісним днем, який закінчиться вже після святкового Хресного ходу опівночі. Взагалі, за церковним статутом, бажано в суботу, як і в Страсну п’ятницю, утримуватися від їжі по максимуму: їсти лише хліб і пити воду. В принципі, якщо нагадувати собі, що святкова трапеза вже не за горами, сили протримати пост останні години обов’язково знайдуться. Багато хто фарбує яйця в цей день до Великодніх свят.

Крім того, що в Страсну суботу не можна робити, є певний набір церковних правил, про які потрібно пам’ятати. Зокрема, в цей день згадують перебування Тіла Христа в гробі. У цей день, як пишуть церковні книги, душа Ісуса Христа побувала в пеклі і розповіла там про те, що життя торжествує над смертю.

У плані того, що робити не можна в цю суботу, якщо порівнювати з іншими днями Страсного тижня, то все досить демократично. Хоча, свято ще не настало, а це означає, про певні заборонах все таки потрібно пам’ятати.

Що не можна робити в Страсну суботу?

 

Не можна їсти, як це дехто робить (робив) з третьої години ночі суботи і до ранку неділі. Так! Не зважаючи на те, що Великдень настане вже опівночі, святкова трапеза дозволяється тільки вранці.

Якщо ви постите по мінімуму, але хочете правильно витримати цей день, то не можна їсти ту їжу, яка приготована на вогні або з використанням рослинної олії.

Ні в якому разі не пити, в тому числі і червоне вино кагор. Хоча, деякі священики підкреслюють, що якщо людина дотримується суворий піст, він може випити келих кагору, щоб зміцнити свої сили.

Відмовитися від веселощів. Це все ще час посту, а значить, ми не тільки обмежуємо себе в їжі, але і в радості, веселощі. Як би не хотілося під час приготування пасок і паски співати і танцювати, робити це суворо заборонено.

Утримуватися від інтимної близькості. Взагалі, це правило поширюється на весь період Великого посту.

Не можна ходити на риболовлю чи полювання.

Вже заборонена прибирання по будинку в будь-якому її вигляді: не прати, не прасувати і не прибирати. Всі господарські справи цього плану варто було закінчити ще в Чистий четвер.

Не митися самим.

Відмовитися від роботи із землею, тобто, на час залишити свої садово-городні ділянки.

Звичайно ж, ніякого рукоділля.

Виключається вся фізична робота, особливо це стосується різних будівельних справ.

 

 

Православні християни в ніч з суботи на неділю не сплять. Навіть якщо вам не вдалося потрапити в храм, вдома треба запалити свічку перед іконою Ісуса Христа і присвятити молитвам деякий час.А ось і обряд.

Якщо ви відвідаєте богослужіння, то чи не викидайте недогарок свічки. Принесіть його додому, знову запаліть і обійдіть всі кути. Там де почується тріск - нехороше місце, яке потрібно освятити.

Як видно з цього списку, заборони на Страсну суботу стосуються не тільки фізичної, а й духовного життя людини. Причому, не можна відмовляти в цей день людям, які вас про щось попросять.

Важливо! Багато людей в Страсну суботу відправляються на цвинтар, але, згідно з церковними законом, цього робити не можна. Для поминання покійних є певні дні та Велика субота, а також і день самого Великодня, до таких днях не відноситься.

Про що ще слід пам’ятати?

Не варто напередодні Великодня лаятися і сваритися. Потрібно дозволити вірі, благодаті, любові і добра вступити у ваше життя і наповнити ваше серце. Це і є найважливіша і головна підготовка до настільки світлого і великого свята, як Великдень. 

 

Сторінка 6 з 6