4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Духовність
Духовність

Духовність (91)

Тернопільські паломники збирались із самого ранку біля Архикатедрального собору.

Владика Теодор (Мартинюк) відслужив Святу Літургію для паломників в Архикатедральному соборі, а відтак прочитав молитву благословення та окропив кожного святою водою. Відтак Архиєпископ і Митрополит Василій (Семенюк) через мобільний зв'язок привітав учасників пішої ходи та благословив на щасливу дорогу.

Очолив пішу ходу владика Теодор та священики архиєпархії, які провадитимуть молитвою та сповідатимуть людей в дорозі, повідомляє сайт УГКЦ.

Як кажуть організатори, сформовано 34 групи, кожна з яких налічує близько 40-50 осіб. Вже на виході з міста та у селищі Велика Березовиця до колони долучилися ще декілька десятків паломників. Колона налічувала близько 1500 прочан.

Оргкомітет подбав про належні умови для паломників: харчування та нічліг. Супроводжує колону карета швидкої допомоги та міліція. Прочани прибудуть у Зарваницю в суботу, після обіду (16 липня).

На Всеукраїнську прощу до Зарваниці прибудуть члени Синоду єпископів УГКЦ та Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ. Традиційно відбудеться багатотисячний похід зі свічками від парафіяльної церкви до чудотворного місця, де єпископи, священики та вірні молитимуться Молебень до Богородиці та проситимуть у Матері Божої заступництва для українського народу та миру.

Серед запланованих заходів: Патріарха Святослав зустрінеться із молоддю о 17.00 16 липня, а проти ночі на 17 липня молодь чекає духовно-мистецька програма у цікавому євангелізаційному форматі. Як повідомляють організатори, про свою участь повідомили найкращі молоді християнські музиканти України у рамках проекту Kerygma Projekt.

До слова, вірні УГКЦ із Хмельницького вже тиждень ідуть пішки, то моляться за мир в Україні. 4 дні в дорозі вірні із Кам’янця-Подільського, Ходорова, Надвірної.

Паломники ідуть звідусіль, щоб просити Божої допомоги у часі війни.

Сьогодні до Винятинець Заліщицького району поспішали паломники.

У день святкування ікони Божої Матері Винятинської та Положення Чесної  Ризи Пречистої Діви Марії у Влахерні (V), 15 липня  Високопреосвященнійший Мстислав Архиєпископ Тернопільський і Подільський на запрошення настоятеля парафії прот. Івана Бойка відвідав с.Винятинці Заліщицького благочиння  та очолив урочисту Божественну Літургію з нагоди відродження давнього паломницького місця в регіоні, повідомляє сайт УАПЦ.

Його Високопреосвященству співслужили духовенство Тернопільського, Заліщицького та Теребовлянського благочинь. Під час Богослужіння була піднесена молитва до Божої Матері перед її чудотворною іконою Винятинською за мир в Україні і за здоров’я українських воїнів. По закінченні Літургії Архиєпископ Мстислав звернувся до присутніх з повчальною проповіддю, привітав усіх з святом на честь Богородиці та висловив слова подяки паломникам, які прибули спільно помолитися. Також Владика подарував плащаницю Божої Матері. На завершення духовенство урочистим ходом перейшли до чудотворного джерела, де Високопреосвященнійший Владика звершив водосвятний молебень після якого окропив багаточисленних паломників Святою Водою.

Село Винятинці, що в Заліщицькому районі, відоме в нашому краї своєю славною історією. Здавен сюди прямували паломники до місця об’явлення Пречистої Діви Марії. За переказами старожилів населеного пункту, Мати Божа з’явилась тут у 1891 році. Після тих подій, у 1896 році люди звели на цьому місці Капличку положення ризи Пречистої Діви Марії. З тих часів до села почали прибувати віруючі, які були переконані, що ікона Божої Матері чудотворна і володіє цілющою силою - допомагає одужувати хворим. І сьогодні до цього місця приходить велика кількість паломників, щоб спільно піднести свої молитви до Пречистої Діви Марії перед Її іконою Винятинською.

 

 

Вже 26-31 липня 2016 року чимало тернополян збирається до Кракова.

Там стартуватимуть масові заходи духовного і культурного характеру, присвячені світовим Дням молоді, повідомляє Посольство України в Польщі.

З метою покращення умов обслуговування громадян при перетині польсько-українського кордону на період проведення світових Днів молоді, митна служба Республіки Польща розробила інформаційні буклети, які доступні на веб-сайтах: http://www.krakow2016.com/ua/duties, www.granica.gov.pl 

Крім цього, подорожуючі можуть використовувати мобільний додаток Granica, який є доступний на мобільних пристроях з операційними системами типу iOS, Android, Windows, IPhone в магазинах систем App Store, Google Play, Windows Phone Store (інформація є доступна також в українській версії). Перетин кордону в пунктах пропуску буде здійснюватися по спеціальних смугах руху, позначених інформаційними знаками з логотипом Світових днів молоді.

Особлива увага митних органів Республіки Польща звертається на встановлені заборони та обмеження щодо ввезення на територію ЄС продуктів харчування, продуктів тваринного походження (м’яса, копченостей, консерви, виробів, що містять м’ясо, молочні продукти), навіть невеликі кількості яких будуть вилучатись та підлягати подальшій утилізації в спеціально виділених для цього місцях.   

У тернополян останнім часом доволі популярним серед католиків і не тільки став медалик св. Венедикта.

Але часто люди, які його використовують не знають про цей медалик практично нічого, окрім того. Що це є захист від зла. Тому, дуже часто використовують цей медалик, не як реальну духовну допомогу, а як такий собі амулет. Тому пропонуємо вашій увазі кілька фактів про цей медалик.

Історія медалика

Не маємо певних історичних фактів про те коли точно виник цей медалик. Дехто з істориків Церкви переконаний, що медалик св. Венедикта в перше виготовив сам святий Венедикт. Але певна історична згадка про цей медалик походить щойно з 1415р. Йдеться про опис і малюнок медалика св. Венедикта в одній із монастирських хронік. 

В актах муніципального розслідування стосовно відьмування з 1647 р. у місті Наттернберзі (Баварія) зазначено, що відьми не мали сили над містом, оскільки місто Наттернберґ знаходилось під особливим захистом св. Хреста. Подальше розслідування виявило в міських мурах багато медаликів св. Венедикта.  

Офіційно медалик св. Венедикта одобрив Папа Бенедикт ХІV 23 листопада 1741р. 

Зображення і написи на медалику та їхнє значення

На лицевій стороні медалика зображено св. Венедикта, який у правій руці тримає хрест, а в лівій - Правило св. Венедикта. З правого боку від зображення св. Венедикта зображено розбиту чашу, з якої виповзає змія, а з лівого - крука. 

Змія і розбита чаша та крук - згадка про той випадок із життя св. Венедика, коли його хотіли отруїти вороги, підсунувши йому отруєне вино і хліб. Отрута не подіяла на святого. Зрозумівши що його хотіли отруїти св. Венедикт зробив над вином і хлібом знак св. Хреста, нащо чаша перевернулась, розбилась і з неї виповзла отруйна змія. Тоді, св. Венедикт наказав круку віднести отруєний хліб там де його ніхто не міг скуштувати. 

Біля зображення св. Венедкита розміщено напис латинською мовою: «Crux Sancti Patris Benedicti» - Хрест святого отця Венедикта. На зовнішньому краю медалика розміщено напис теж латинською: «Ejus in obitu nostro praesentia muniamus» - Нехай в часі нашої смерті нас захистить його присутність.

На зворотній стороні медалика зображено рівнораменний хрест, довкола якого зображено латинські букви C S P B – скорочення латинського «Crux Sancti Patris Benedicti» - Хрест святого отця Венедикта.

На самому хресті розміщено латинські букви. На вертикальній частин: C S S M L - скорочення латинської фрази: «Crux Sacra Sit Mihi Lux» - Нехай хрест буде мені світлом. А на горизонтальній частині: N D S M D - скорочення латинської фрази: «Non Draco Sit Mihi Dux» - Нехай змій (дракон) не буде моїм вождем.

На зовнішньому краї над хрестом розміщено латинський напис PAX - мир. По лівий бік від цього напису знаходяться латинські букви V R S N S M V,  а по правий - S M Q L I V B. Це скорочення латинської фрази «Vade Retro Satana, Nunquam Suade Mihi Vana - Sunt Mala Quae Libas, Ipse Venena Bibas» - Відійди, сатано, не радь мені марнот - зло є те що пропонуєш, сам пий свою отруту.

Повні відпусти, пов’язані з медаликом св. Венедикта 

Повний відпуст отримують в часі смерті ті що носять медалик св. Венедикта, якщо виконані наступні умови:

А. Особа знаходиться в стані освячуючої милості, тобто, не має тяжкого гріха;

Б. Віддає свою душу в руки Божі;

В. Якщо особа не має можливості висповідатися і запричащатися, то в такому випадку вона може збудити досконалий жаль за свої гріхи і прикликати Ім’я Ісуса.

Повний відпуст отримують також ті що носять медалик св. Венедикта, якщо вони знаходяться в стані освячуючої милості на наступні свята: Різдво Христове, Богоявління, Стрітення, Воскресіння ГНІХ, Преображення ГНІХ, Зшестя Святого Духа, Пресвятої Євхаристії, Успіння Богородиці, Різдво Богородиці, Непорочне Зачаття Богородиці св. Анною, Всіх Святих, св. Венедикта, за умови, що на ці свята вони доступилися св. Причастя, а також того тижня, принаймні один раз помолилися Богородичну Вервицю, або вивчали віру, або відвідали хворих, або дали милостиню вбогим, або в будний день брали участь у Службі Божій, повідомляє за матеріалами «Bitno.net» Католицький оглядач

Особливі милості, які пов’язані з медаликом св. Венедикта

А. Медалик є обороною від магічних нападів та інших диявольських впливів;

Б. Якщо закоренілий грішник носить біля себе цей медалик, то він отримає особливі милості, які спонукатимуть його до навернення;

В. Медалик є допомогою в часі спокус;

Г. Медалик захищає від заразних хворіб й отрути;

Ґ. Вагітні жінки, які носять медалик отримують особливу Божу допомогу в часі народження дитини;

Д. Медалик захищає в часі бурі, негоди, шторму, землетрусу й інших природніх стихій;

Е. За посередництвом медалика отримуються ласки для оздоровлення тяжко хворих. 

Як носити медалик св. Венедикта

-    На шиї, як інші медалики;

-    На вервичці, яку регулярно використовуємо до молитви;

-    Ви кишені, гаманця або сумці;

-    В автомобілі;

-    У фундаментах дому;

-    На стіні дому.

Проте, медалик св. Венедикта в першу чергу є  спомином на Бога і Його милості, без віри він не допомагає, тому не слід сприймати його як амулет, чи якийсь чарівний предмет.

 

 

У понеділок, 11 липня - останній день християнського посту Петрівка.

Кілька цікавих фактів тернополянам на замітку:

Традиція дотримання цього посту відома з перших часів християнства. Хоча на Україні існує легенда, що колись Петрівки не було, і чоловіки ласували маслом і сметаною щодня, скільки хотіли. Тому жінки порадились і запровадили Петрів піст, але не змогли домовитися про його тривалість. Петрівка - піст не дуже строгий, дозволялося вживати рибу, тому що святі апостоли були рибалками. В деяких місцях день Петра вважався святом рибалок, тому що апостол Петро всюди відомий як покровитель рибного промислу. Раніше рибалки молилися йому, відправляли молебні, всією громадою збирали на свічку, яку ставили в церкві перед іконою Петра. Петрівка - гаряча пора літньої праці, коли найдовші дні й найкоротші ночі. Перший день Петрівки вважався початком косовиці сіна. В Петрівку дівчата білили полотно й прядиво, молодиці тіпали коноплі, тому саме в петрівських піснях оспівуються ці види жіночої праці:

Ой мала нічка-петрівочка,

Не виспалася Наталочка.

По горі ходила, тонку біль білила,

Та до теї білі говорила:

- Ой біле ж моя та тоненькая, 

За кого пойду я, молоденькая?

У Петрівку квітує жито (на початку), перестає кувати зозуля, соловей “ячмінним колосом давиться”. Тому й співають:

Ой Петре, Петре, Іване,

А вже ж твоя Петрівочка минає,

Половини літечка немає,

Половина зіллячка посихає…

… А вже Петрівка минається, 

Сива зозулька ховається

Ой у садочок під листочок,

Щоб не змінився голосочок.

Оскільки на Петрівку випадала середина літа, апогей розквіту природи, початок нового врожаю, пора літнього сонцестояння, то не дивно, що період цей був багатий на обрядовість. Саме під час Петрового посту весна переходила в літо, сонце повертало на зиму, тож відомі календарні звичаї та обряди весняно-літнього циклу - проводи русалок (розигри), похорони Ярила або Кострубонька (у понеділок, перший день Петрового посту), Івана Купала, день св. Петра (обряд вільхи й дуба, пошанування дерев і пастуші обряди на полонині), косовиця, зажинки. Наприклад, по Центральній Україні відомий був звичай збиратися заміжнім жінкам (крім вдів і самотніх молодиць) у перший день Петрівки “гонити шуляка”. Збирались вони в саду, готували обід, справляли “розигри” - веселощі з жартами і сороміцькими піснями, аби прогнати шуліку, “щоб не ловив курчат”, або “замочити дійниці” для “великого молока”, або справити “похорон” Ярила чи Коструба - солом’яної ляльки у вигляді чоловіка. Іноді в ролі Коструба була одна з дівчат, навколо якої інші водили хоровод, співаючи:

Помер, помер Кострубонько

Сивий, милий голубонько… 

Після Петра в багатьох реґіонах України розпочиналися жнива (іноді - між Іваном і Петром, тобто на тижні від Купала до Петра), тому й каже прислів’я, що “святий Петро жито зажинає”. Відомий староукраїнський звичай пекти на Петрів день хліб із нового жита (або ячного борошна), нажатого хоч і зеленкуватим. Ці нові хліби несли освячувати до церкви в день св. Петра, а в багатих господарів освячували їх удома після обідні, і тоді вже, коли священик прочитав над ними “Отче наш”, їх розламували і роздавали всім парафіянам або всім домашнім. Тож не випадково і в купальських піснях співають: Да що на Йвана да воду брала, А на Петра да й хліб пекла… М. Максимович зазначає, що “в давнину ячмінь зжинали до Петра і в Києві на Петра святили ячний хліб, хоча б і спечений із недоспілого зерна”. Часто “старого” хліба не вистачало до нового врожаю, тому існувало прислів’я: “Петрівка - на хліб катівка” або “Петрівка - голодівка, а Спасовка - ласовка”. Велика любов була в українців до апостолів Петра і Павла. В численних казках і легендах оповідається, як вони мандрували по світу і завжди допомагали людям.

Святий Петро за плугом ходить,

Святий Павло волоньки водить,

А сам Господь-Бог пшеничку сіє, 

А святий Ілля заволочує, - 

співається в одній із колядок.

За повір’ями, саме їм довірив Господь ключі од раю і пекла:

Святий Петре, святий Павле,

Дайте ключі золотії

Одімкнути рай і пекло,

Випустити грішні душі.

Тому день св. Петра і Павла був на Україні великим святом. До нього готувалися заздалегідь: білили хати, вішали чисті рушники, зранку обов’язково йшли до церкви. Вірили, що в цей день сонце грає так само, як на Великдень і на Івана Купала. Після літургії розговлялись т. зв. “мандриками”, - пампушками, спеченими на сковорідці з зібраних протягом Петрівки сколотин (рідини, що зосталася після збивання масла) та перевареної сироватки. До тіста ще додавали сир, яйця. Пампушки ці називають “мандриками” тому, що ними нібито харчувалися св. апостоли Петро і Павло, мандруючи по світу. Одного разу зозуля вкрала в святого Петра мандрику, і за це її Бог покарав тим, що вона на Петра мандриками давиться і перестає кувати. На Петра мандриками обдаровували пастухів. На Київщині (с. Нижня Дубечня Вишгородського району) був звичай у день св. Петра на вербах вішати гойдалку (“вихелю”): збиралися в лузі дівчата і хлопці, прив’язували гойдалку до дерева і хлопці гойдали (“вихали”) дівчат. Щоправда, в купальських і петрівчаних піснях частіше згадується парубок, що гойдається “на клену”, “на древі”, “на горісі”, повідомляє storinka-m.kiev.ua 

Ой у лісі на горісі, на дереві,

Там висіла колисонька на гіллі.

А хто в тій колисоньці колихався?

Молодесенький Іванко гойдався. 

- Ой гойдайте мене, гілля, високо,

Ой щоб було виднесенько далеко.

Там десь моя Марусина походжає,

Вишитими рукавцями маяє,

Золотими перетенцями сіяє… 

У Карпатах (приміром, с. Нижній Березів Тлумацького району Івано-Франківської області) існував до кінця ХХ ст. унікальний обряд “Вільха”. Молоду вільху зрубували в лісі в день св. Петра і встановлювали на полонині, куди сходилося все село. Молодь забавлялася навколо прибраного стрічками й вінками деревця так, як на Івана Купала, - водили кругові танки, приспівуючи, розповідали казки й легенди, ворожили на долю…

Очевидно, це - одна з інтерпретацій купальського обряду, який символізував торжество літа, пошанування навколишньої природи, худоби, праці пастухів, яким цього дня дозволялося здоювати овець і продавати задорого весь надій.

 

 

8 липня - наш «день усіх закоханих», а якщо говорити точно, то цей день у православ'ї вважається днем пам'яті Святих Петра і Февронії.

Хто ж такі були Петро і Февронія?

Петро був князь Муромський. Февронія (Февронії) була проста дівчина з невеликого села Лагідно, що знаходилося в Рязанської землі. Згідно з переказом, Петро (у ту пору на князівському троні ще сидів його старший брат), рятуючи старшого брата від змія, виявився цим змієм укушений і від отрути його сильно захворів. Слуга Петра дізнався про дівчину, яка нібито чудодійним чином лікує хворих і немічних, розповів про неї своєму панові, і той відправив слугу до цієї дівчини просити допомоги, повідомляє arhiv-statey.pp.ua 

Приїхавши до Лагідно і зайшовши в будинок до дівчини, слуга до свого здивування побачив там зайця (за прикметою, заєць в хаті - до весілля). Слуга розповів, навіщо він з'явився й попросив Февронії про допомогу, на що отримав відповідь: «Буде він здоровий, якщо я буду його дружиною. А ні - не зможу його вилікувати: Бог сили не дасть » .

Привіз слуга до Февронії свого пана. Петро не вірив у те, що одружується на простолюдинкою, але їй про це нічого не сказав. Февронія дала слузі кислого квасу, звеліла пропарити Петра в лазні і натерти цим квасом, всі струпи з тіла Петра здерти, лише одне не чіпати. Так і зробили, і на наступний день Петро виявився абсолютно здоровий. Оскільки одружитися на Февронії Петро спочатку не збирався, він поїхав від неї. Але не встиг він повернутися додому, як хвороба знову повернулася до нього, гнійні виразки знову почали покривати всі його тіло.

Зрозумів Петро гріх свій і звелів послати старостів до Февронії.

Повернулися вони у Муром і довго княжили в ньому. Час той історики називають одним з найбільш спокійних. А як прийшла старість, взяли подружжя чернецтво, залишивши заповіт, щоб після смерті поховали їх разом. Померло подружжя в один день, кожен у своїй келії: спочатку помер Петро (у чернецтві Давид), а слідом за ним, дізнавшись про його смерть, і Февронія (Єфросинія), 25 червня (за новим стилем - 8 липня) 1228 року.

Тільки не стали ховати їх разом, всупереч правилам чернечим. Поклали кожного в труну в різних церквах, але на ранок виявили труни порожніми. А тіла їх опинилися в загальному труні. Вирішили люди, що хтось переніс вночі тіла, і знову їх розлучили, цього разу міцно замкнувши. Але і на наступний ранок тіла подружжя опинилися разом в одній труні. Тому так і поховали їх, Петра і Февронію, разом.

Їхній шлюб став зразком християнського шлюбу. А день 8 липня - святом людей, що люблять і щасливої родини.

Православні та греко-католики Тернопільщини відзначають свято Пресвятої Євхаристії, яке завжди припадає на четвер після Неділі всіх святих. Урочисте святкування переноситься на найближчу неділю.

Культ Пресвятої Євхаристії у Христовій церкві такий давній, як давня сама установа цієї Святої тайни. Цей культ сотні років у Східній та Західній церквах був поєднаний тільки з відправою святої літургії. Тільки в XII ст. Західна церква через різні причини починає впроваджувати культ Пресвятої Євхаристії поза відправою святої літургії, тобто культ освячених і в кивоті збережених євхаристійних дарів. Вслід за цим з’являються різні обрядові практики, дотепер незнані в церкві. Вшанування євхаристійного Христа в кивоті стає у Західній церкві мотивом до започаткування празника Божого Тіла. Його святкують в четвер після віддання празника Святої Трійці.

Наш український народ, приймаючи святу віру з Візантії, прийняв з нею і тисячолітню традицію Східної церкви щодо культу Пресвятої Євхаристії. А цей культ від апостольських часів полягав у приношенні святої безкровної жертви та у святому причасті. І українська церква від початків християнської віри цей культ ревно плекала.

Київський митрополит Петро Могила у своєму Требнику з 1646 р. закликає як священиків, так і мирян зберігати дуже велику почесть до Пресвятої Євхаристії. Священики до святилища повинні входити без головного убору і робити глибокий поклін перед Святими тайнами. При виході з святилища треба знову глибоко поклонитися Святим тайнам.

Те саме наказує митрополит Могила й тим, хто служать біля престолу. Вони не сміють навіть доторкатися самого престолу, а тим більше на ньому стоячих Святих тайн. З огляду на пошану до Святих тайн, ніхто з не духовних осіб не сміє входити до святилища. А паламарі мають часто сповідатися і приймати Святе причастя та жити чесно і тверезо.

У Східній церкві ніхто й ніколи не перечив дійсної присутності Христа у Пресвятої Євхаристії, тому не було потреби ту присутність наголошувати окремим вшануванням поза святою літургією.

Однак, Замойський Синод 1720 р. своїм рішенням наказує і в Греко-католицькій церкві святкувати празник Божого Тіла. Тож тепер і в нас щораз більше стає звичаєм, щоб під час різних богослужб і навіть під час святої літургії виставляти Святі тайни, давати ними благословення поза літургією, організовувати процесії зі Святими тайнами. В 1738 р. перший раз з’являється друком служба Божа празника Пресвятої Євхаристії, передає сайт Ближче до Бога.

 

 

 

 

1 млн. прочан очікують у Марійському духовному центрі у с. Зарваниця під час Загальнонаціональної прощі.

Відбудеться вона 16-17 липня. Цьогоріч проща приурочена Року Божого Милосердя та молитві за мир в Україні, повідомляє CREDO.

15 липня о 8:30 від Архикатедрального собору у м. Тернопіль вирушить колона паломників – близько 2 тис. людей, - зазначив архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк). - У суботу, 16 липня, Блаженніший Святослав зустрінеться з молоддю. Традиційно буде похід зі свічками до чудотворного місця.

Учасники прощі молитимуться Панахиду за героїв Небесної Сотні, всіх воїнів та невинно вбитих, які віддали своє життя за Україну.

 

 

 

Тернопільська делегація, яка брала участь у відзначенні Дня української національної пам'яті у Перемишлі, разом з іншими учасниками, зазнала нападу польських молодиків, які вигукували антиукраїнські гасла.

Радикальні сили Польщі готуються до ювілею.  Цього року виповнюється 70 років від часу українсько-польського конфлікту на Волині. У Польщі та Україні по-різному інтерпретують події 1943–1944 років, де потерпіло мирне населення. Намагання Української Греко-католицької і Римо-католицької церков у справі Волинської трагедії зробити спільну заяву до вірних зазнало невдачі.

УГКЦ і РКЦ намагалися зробити спільну заяву, але не вдалося виробити «єдиної позиції» у тексті до вірних обох церков, пояснив митрополит Львівський Мечислав Мокшицький. Архієпископ зауважив, що в Україні мало говорять про події на Волині.

Останні десять років 11 липня вшановують жертв польсько-українського конфлікту. Приводом стало те, що цього дня у 1943 році відбулась масова атака українських повстанців на польські села. Серед знищених був Порицьк – нинішня Павлівка, де й відбувається щорічне вшанування.

Утім, масові вбивства поляків на Волині розпочались ще у 1939 році під покровом радянської влади, якій було вигідно, що бандитські угруповання, так званий люмпен, грабував і вбивав заможних поляків. Тоді на Волині поляки були у меншості, десь у співвідношенні до українців – один до семи. На Волині у роки війни домінувала Автокефальна українська православна церква. Попри те, що Волинь не була теренами греко-католиків і для українських селян Волині провідник вірних Андрей Шептицький не був авторитетом, митрополит реагував на ворожнечу між поляками і українцями, повідомляє Радіо Свобода.

Приватне листування про волинські події

У Центральному державному історичному архіві України у Львові збереглося кілька листів митрополита до римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського, датованих 1941 і 1943 роками, розповідає науковий працівник архіву, упорядник збірників документів і матеріалів про митрополита Андрея Шептицького Оксана Гайова.

«Дивовижно, що митрополита Андрея Шептицького звинувачують у вбивствах на Волині. Чи він був відповідальний за ці події? Звісно, що ні. Але йому боліло вбивство, як таке. Як тільки він чув, що це відбувається на Волині, він виступив в обороні покривджених. Митрополит звернувся до свого співбрата, до архієпископа Болеслава Твардовського з проханням написати пастирські листи з осудженням убивств, які відбуваються на Волині, і говорив, що ці листи помістить в українських часописах. На жаль, таких пастирських листів зі сторони польського римо-католицького єпископату з осудженням убивства не було», - каже Оксана Гайова.

Митрополит не міг у 1941 чи в 1943 році відвідати Волинь, не лише з огляду на війну, але й на стан здоров’я. Відомо, що від 1934 року, з дозволу Апостольської столиці, він мав право відправляти службу сидячи, бо у нього були хворі ноги. Втім, слуга Божий Шептицький досконало володів інформацією і бажав знайти правду. А тому писав до архієпископа Болеслава Твардовського ще у 1941 році, що в хаосі тодішньої хвилі нагору вийшли всі найгірші елементи.

«У статистиці вбивств, вважаю, дуже поважне місце займають грабункові вбивства… Безкарно діють у краю більшовики-партизани, агітатори польських революційних організацій Варшави… Правдоподібно, в багатьох випадках діють особисті порахунки… Є в краю банди різних дезертирів, і всюди маса звироднілих одиниць-садистів, які потребують людської крові», – писав він. 

Ці найгірші елементи були вигідні тодішній радянській владі, якій треба було позбутись заможних поляків. Митрополит Андрей пише, що не можна звинувачувати у грабунках і вбивствах лише українців. «А що сказати про шереги забитих українців і що сказати про поляків, які виступають під фірмою volksdeutscherow і де тільки можуть нищать український елемент».

Шептицький писав про передумови трагедії на Волині

Митрополит ще у 1941 році писав про передумови, які й призвели до жахливого кровопролитного конфлікту між поляками й українцями у 1943 році. А це, зокрема, масові вбивства українців на Холмщині, в околицях Лежайська і на Волині. У листі 15 серпня 1943 року митрополит Шептицький просив польських єпископів написати пастирські листи, які б «осуджували і перестерігали перед ненавистю українського народу».

«У хвилях, коли в 1930 році життя і майно українців було наречене на шалену, проваджену урядом акцію, так звану пацифікацію, коли в 1939 році, кілька місяців перед війною, збройні відділи, може, перебрані в мундири польських солдатів, і, може, тільки перебрані в мундири польських офіцерів, грабували українські села, знущалися над людьми і не одного українця замордували…», - писав він.

Митрополит Шептицький просив, щоб його пастирські листи розмістила Gazeta Lwowska у польському перекладі. Писав глава УГКЦ Андрей Шептицький і про акти терору польських підпільних організацій проти українців. Відтак у той час між духовними провідниками двох католицьких церков тривало листування, з якого отримуємо чимало відповідей щодо причин і винних у кровопролитті на Волині у 1943 році.

Тема реакції Церкви на Волинську трагедію ученими-істориками не є належно і глибоко вивчена і проаналізована, зауважує директор музею «Тюрма на Лонцького», історик Руслан Забілий.

«Досліджувати мають не політики, як вони це роблять у цілому щодо Волинської трагедії, а саме історики, фахівці. Мені здається, що у Польщі різним громадським організаціям, які агресивно налаштовані, вигідний такий перебіг подій довкола Волинської трагедії, який ми зараз спостерігаємо, це просто політичні спекуляції», - наголошує історик.

70 років минає від часу трагедії на Волині, але досі українці і поляки не спроможні спокійно переосмислити цю жахливу трагедію, яка забрала життя тисяч невинних людей, поляків і українців, які мирно жили, приятелювали, одружувались, хрестили дітей, шанували православні і католицькі свята. Коли почалось масове нищення польських сіл 11 липня, то місцеві українці це засуджували і не розуміли, що раптом змінилось, що діється.

Донині по обидва боки кордону не можуть знайти шлях до примирення обох народів, які мешкали на спільній території. А може, цим шляхом для політичних і церковних діячів мали б стати слова митрополита Андрея Шептицького, написані до Болеслава Твардовського: «…маю надію, що голос двох пастирів, перестерігаючи перед гріхом та з порадами вірним дотримувати Божі заповіді, християнську любов допоможе заспокоїти пристрасті й унормує взаємні відносини».

Із великим болем ми сприйняли звістку про те, що 26 червня, у Неділю всіх святих, на мирну релігійну процесійну ходу в Перемишлі (Польща) було вчинено напад з боку радикально налаштованих молодих людей.

Ця молитовна хода відбувається щороку, починаючи з 20-х років минулого століття. Її проводять для вшанування українських воїнів, які загинули в таборі для військовополонених біля Перемишля після завершення Першої світової війни і поховані на місцевому цвинтарі. Її не дозволяли проводити лише в часи комуністичного режиму, повідомляє Інформаційний ресурс УГКЦ.

Процесійну ходу очолював владика Євген (Попович), Архиєпископ і Митрополит Перемишльсько-Варшавський УГКЦ. У ній брали участь священики, монахи і монахині, учні місцевої української школи та кілька сотень вірних.

Ми рішуче засуджуємо такі прояви крайнього націоналізму. Така поведінка не сумісна з честю, гідністю і покликанням європейського, а тим більше християнського народу.

Такі дії руйнують спільний європейський простір, стають причинами для розпалювання ненависті й незгоди, а  тому створюють перешкоди для будування нашого спільного майбутнього.

Ми певні, що культурне, інтелектуальне середовище польського народу, як і церковні діячі теж рішуче засуджують подібні вчинки. Ми і надалі будемо разом діяти в дусі польсько-українського примирення, яке ми спільно започаткували вже багато років тому.

Висловлюємо вдячність польським правоохоронцям, які своїми професійними діями не дозволили ситуації вийти з-під контролю і процесія дійшла до своєї мети та молитва на кладовищі все ж відбулася.

Нехай у Рік Божого милосердя Господь Бог допоможе польському і українському народам поборювати всяку ненависть, допоможе нам прощати і просити прощення. А відтак, відповідно до заповіту святого Папи Івана Павла ІІ, гоїти рани нашого нелегкого історичного минулого.