4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Духовність
Духовність

Духовність (81)

За новим стилем в Україні 24 липня вшановують пам’ять святої рівноапостольної княгині Ольги, бабусі Володимира Великого.

Після смерті чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки правила Руською державою від імені свого малолітнього сина Святослава. Княгиня Ольга прийняла християнство.

Дата хрещення Ольги не відома точно. У літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі джерела широко описуючи її побут у Царгороді в 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещення володарки Русі, вони не могли б оминути мовчанкою. Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 роках і вже як християнка була потім з великими почестями прийнята у Царгороді, повідомляє risu.org.ua  

Загалом, християнство було відоме українцям ще з апостольських часів, сааме на наших землях зазнав мученицької смерті перший Папа Климентій. Уже за часів Аскольда і Дира, а також пізніше - князя Олега ) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві, чоловіку Ольги.

Християнська віра вплинула на особисте життя Ольги. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня просила в нього єпископа і священиків.

Старання Ольги навернути і свого сина Святослава в християнську віру не увінчалися успіхом. У Повісті времєнних літ читаємо: «Ольга, живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей... Ольга часто говорила: "Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися". Він же не звертав уваги на те, кажучи: "Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися"».

Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона 969 року, маючи близько 75 років.

Святий Володимир Великий, онук княгині Ольги, який 988 року ввів християнство як державну релігію на Русі, близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митрополита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги.

Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги. Вони зберігалися там до XVIII ст. Згідно з рішенням Синоду Російської Церкви, їх переховали, але місце нікому не відоме.

Після смерті княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам'яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.

Культ святої Ольги і празнування дня її смерті існували ще до приходу монголів. Очевидно, що ще до цього були відомі і чуда за її посередництвом, бо її ім'я було поміщене у список святих приблизно в XII ст. Про святкування пам'яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Списки переписані з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих Київської області, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: "Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння". Згаданий сербський Пролог подає день смерті Ольги - 11 липня (24 липня - за новим стилем).

Як пише у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, не можна з певністю сказати, чи окрема служба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас з того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її празника походить з середини XV ст.

Московський цар Іван Васильович у 1557 році вислав до царгородського Патріарха Йоасафа пом'яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імені Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах.

У богослуженні празника святу княгиню Ольгу величають такими похвалами: "Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам'ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману... Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам'ять".

Сьогодні у селі Біла Тернопільського району освятять новозбудований храм святої рівноапостольної Ольги.

16-17 липня у Марійському духовному центрі, що у Зарваниці відбувалась Загальнонаціональна проща. Участь у ній взяли і польські єпископи.

Ми - поляки і українці є братами. Першочерговим у цьому братерстві є тієї самої єдність віри, яку ми прийняли практично одночасно. Цього року ми святкували 1050-річницю хрещення Польщі, а ви нещодавно святкували 1025-річницю хрещення Русі. І це братство не стосується тільки минувшини, воно стосується теперішнього і майбуття, - відзначив Глава польського католицького Єпископату, Познанський Архиєпископ і Митрополит монс. Станіслав Ґондецкі на Загальнонаціональній прощі до Зарваниці, повідомляє сайт УГКЦ.

Митрополит Познанський також розповів про спільну з Блаженнішим Святославом оборону правд католицької віри на Синоді єпископів Католицької Церкви, де розглядалися проблеми сім’ї: Перебуваючи на Синоді єпископів Католицької Церкви, який був присвячений питанням сім’ї, ми разом з Блаженнішим Святославом були в одній робочій групі ми разом по-лицарськи боронили правди католицької віри. Я подивляв той факт, що Його Блаженство не тільки виявися дуже обізнаним у цих питаннях, але і тим, що Його Блаженство мусів боронити присутність Святого Духа на цьому Синоді. Маєте не тільки Верховного Архиєпископа, але Великого Архиєпископа. Можете гордитись ним.

Також участь у прощі взяв владика Вільгельм з Австрії, правлячий єпископ дієцезії Граца, та владика Леон Дубравський, єпископ Кам'янець-Подільської дієцезії.

Відтак було зачитано лист Польського Єпископату до поляків з нагоди річниці Волинської трагедії:

У чергову річницю Волинської трагедії, символом якої є події, що сталися 11 липня 1943р., ми прагнемо закликати наших земляків до прощення і поєднання.

Ми знаємо «жертвами кровопролиття та етнічних чисток стали десятки тисяч невинних людей, зокрема, жінки, діти і старші». Поляки і українці рятували сусідів і родичів, які перебували у небезпеці. Християнська оцінка Волинської трагедії вимагає засудження і перепрошення. Вважаємо, що насилля за жодних обставин не може бути методом вирішення конфліктів і не може бути виправдане ні політичним, ні економічним, ні релігійним інтересом» (З Декларації Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, Перемишлького Митрополита і Архиєпископа (латинського обряду) Йозефа Міхаліка, Львівського Митрополита і Архиєпископа Менчислава Мокшицького (латинського обряду) та Митрополити і Архиєпископа Перемишльсько-Варшавського УГКЦ Іван Мартиняка з 2013р.).

Усвідомлюємо, що лише правда може зробити нас вільними. Правда, яка нічого не прикрашає і не оминає, яка нічого не замовчує, але веде до прощення і відпущення гріхів. Навіть від найболючішої правди минулого непотрібно втікати. Її потрібно дослідити, а це повинні зробити історики.

Пророче значення для нас мають пророчі слова св. Івана Павла ІІ, сказані у Львові в 2001році: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові поставити вище те що єднає, а не те що розділяє. Щоб разом будувати майбутнє, оперта на взаємоповазі, на братерській спільності та співпраці, на автентичній солідарності».

Від імені президії Єпископської конференції Польщі виражаємо нашу радість щодо будь-яких старань спрямованих до прощення провин окремих людей і народів. Християнське прощення є безумовною цінністю, яка готова пробачити навіть найбільші беззаконня, як вбивства невинних людей, примусові виселення і т.д..

Святий Іван Павло ІІ звертаючись до українців і поляків писав: «Як Бог простив нам у Христі, так і віруючі повинні вміти прощати отримані кривди і просити прощення за власні прогрішення, щоб в нести свій вклад для побудови світу, який би шанував життя, справедливість, злагоду і мир». Християнське прощення не означає баналізацію злочину, не означає виправдання винуватців, або їх забуття. Це дуже важливий крок з огляду на моральність та добросусідське проживання майбутніх поколінь, які не несуть відповідальності за вчинки своїх предків. Тому ми пригадуємо слова греко-католицьких і римо-католицьких єпископів Польщі та України: «Піднесімося понад політичні погляди та історичні обставини, понад наші церковні обряди, навіть понад нашу національну приналежність - українську і польську. Пам’ятаймо насамперед що ми - діти Божі. Звернімося до Отця Нашого з благанням: прости нам провині наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. А щоб молитва наша була цілком щирою, скажімо один одному слова: прощаємо і просимо прощення. Адже вони вже показали свою силу в справі примирення».

Нехай станеться це перед лицем Бога в Тройці Єдиного та Богородиці у святих для наших народів місцях. На Ясній Горі та в Зарваниці, у Варшаві і в Києві, у Кракові і у Львові. Нехай наша спільна молитва буде молитвою чистих сердець, молитвою людей доброї волі.

Архиєпископ Станіслав Ґондецкі, митрополит Познаньский, Президент Конференції католицьких єпископів Польщі

Архиєпископ Марек Яндрашевскі, Митрополит Лоздький, Заступник Президент Конференції католицьких єпископів Польщі

Єпископ Артур Межінскі, Генеральний секретар Конференції католицьких єпископів Польщі

 Варшава 24 червня 2016 року.

16-17 липня у Марійському духовному центрі, що у Зарваниці відбувалась Загальнонаціональна проща. Участь у ній взяли і польські єпископи.

Ми - поляки і українці є братами. Першочерговим у цьому братерстві є тієї самої єдність віри, яку ми прийняли практично одночасно. Цього року ми святкували 1050-річницю хрещення Польщі, а ви нещодавно святкували 1025-річницю хрещення Русі. І це братство не стосується тільки минувшини, воно стосується теперішнього і майбуття, - відзначив Глава польського католицького Єпископату, Познанський Архиєпископ і Митрополит монс. Станіслав Ґондецкі на Загальнонаціональній прощі до Зарваниці, повідомляє сайт УГКЦ.

Митрополит Познанський також розповів про спільну з Блаженнішим Святославом оборону правд католицької віри на Синоді єпископів Католицької Церкви, де розглядалися проблеми сім’ї: Перебуваючи на Синоді єпископів Католицької Церкви, який був присвячений питанням сім’ї, ми разом з Блаженнішим Святославом були в одній робочій групі ми разом по-лицарськи боронили правди католицької віри. Я подивляв той факт, що Його Блаженство не тільки виявися дуже обізнаним у цих питаннях, але і тим, що Його Блаженство мусів боронити присутність Святого Духа на цьому Синоді. Маєте не тільки Верховного Архиєпископа, але Великого Архиєпископа. Можете гордитись ним.

Також участь у прощі взяв владика Вільгельм з Австрії, правлячий єпископ дієцезії Граца, та владика Леон Дубравський, єпископ Кам'янець-Подільської дієцезії.

Відтак було зачитано лист Польського Єпископату до поляків з нагоди річниці Волинської трагедії:

У чергову річницю Волинської трагедії, символом якої є події, що сталися 11 липня 1943р., ми прагнемо закликати наших земляків до прощення і поєднання.

Ми знаємо «жертвами кровопролиття та етнічних чисток стали десятки тисяч невинних людей, зокрема, жінки, діти і старші». Поляки і українці рятували сусідів і родичів, які перебували у небезпеці. Християнська оцінка Волинської трагедії вимагає засудження і перепрошення. Вважаємо, що насилля за жодних обставин не може бути методом вирішення конфліктів і не може бути виправдане ні політичним, ні економічним, ні релігійним інтересом» (З Декларації Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, Перемишлького Митрополита і Архиєпископа (латинського обряду) Йозефа Міхаліка, Львівського Митрополита і Архиєпископа Менчислава Мокшицького (латинського обряду) та Митрополити і Архиєпископа Перемишльсько-Варшавського УГКЦ Іван Мартиняка з 2013р.).

Усвідомлюємо, що лише правда може зробити нас вільними. Правда, яка нічого не прикрашає і не оминає, яка нічого не замовчує, але веде до прощення і відпущення гріхів. Навіть від найболючішої правди минулого непотрібно втікати. Її потрібно дослідити, а це повинні зробити історики.

Пророче значення для нас мають пророчі слова св. Івана Павла ІІ, сказані у Львові в 2001році: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові поставити вище те що єднає, а не те що розділяє. Щоб разом будувати майбутнє, оперта на взаємоповазі, на братерській спільності та співпраці, на автентичній солідарності».

Від імені президії Єпископської конференції Польщі виражаємо нашу радість щодо будь-яких старань спрямованих до прощення провин окремих людей і народів. Християнське прощення є безумовною цінністю, яка готова пробачити навіть найбільші беззаконня, як вбивства невинних людей, примусові виселення і т.д..

Святий Іван Павло ІІ звертаючись до українців і поляків писав: «Як Бог простив нам у Христі, так і віруючі повинні вміти прощати отримані кривди і просити прощення за власні прогрішення, щоб в нести свій вклад для побудови світу, який би шанував життя, справедливість, злагоду і мир». Християнське прощення не означає баналізацію злочину, не означає виправдання винуватців, або їх забуття. Це дуже важливий крок з огляду на моральність та добросусідське проживання майбутніх поколінь, які не несуть відповідальності за вчинки своїх предків. Тому ми пригадуємо слова греко-католицьких і римо-католицьких єпископів Польщі та України: «Піднесімося понад політичні погляди та історичні обставини, понад наші церковні обряди, навіть понад нашу національну приналежність - українську і польську. Пам’ятаймо насамперед що ми - діти Божі. Звернімося до Отця Нашого з благанням: прости нам провині наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. А щоб молитва наша була цілком щирою, скажімо один одному слова: прощаємо і просимо прощення. Адже вони вже показали свою силу в справі примирення».

Нехай станеться це перед лицем Бога в Тройці Єдиного та Богородиці у святих для наших народів місцях. На Ясній Горі та в Зарваниці, у Варшаві і в Києві, у Кракові і у Львові. Нехай наша спільна молитва буде молитвою чистих сердець, молитвою людей доброї волі.

Архиєпископ Станіслав Ґондецкі, митрополит Познаньский, Президент Конференції католицьких єпископів Польщі

Архиєпископ Марек Яндрашевскі, Митрополит Лоздький, Заступник Президент Конференції католицьких єпископів Польщі

Єпископ Артур Межінскі, Генеральний секретар Конференції католицьких єпископів Польщі

 Варшава 24 червня 2016 року.

У четверту неділю після Зіслання Святого Духа рішенням Синоду єпископів УГКЦ відзначається празник Всіх Святих Українського Народу.

Цього дня ми вшановуємо також пам'ять 13 пратулинських мучеників та 27 новомучеників, проголошених блаженними Папою Іваном Павлом II.

Святі нашого народу - це святі рівноапостольні великі князі і просвітителі української землі Володимир та Ольга, стовпи віри й славетні воїни Христові, засновники українського монашества преподобні Антоній і Теодосій, світочі смирення, побожності, миру, справедливості та непротивлення злу страдники Борис і Гліб, подвижник церковного єднання священномученик Йосафат, преподобна Йосафата (Гордашевська), блаженні пратулинські мученики Данило, Лука, Вартоломей, Онуфрій, Пилип, Костянтин, Микита, Ігнатій, Вікентій, Іван, Константин, Максим, Михаїл та їх брати у звитязі муче­ництва пізніших часів Миколай, Григорій, Йосафат, Іван, Гри­горій, Василій, Микита, Симон, Теодор, Павло, Петро, Климентій, Леонід, Микола, Омелян, Зенон, Іван, Северіян, Яким, Віта­лій, Андрій, Микола, Роман, Олексій, Лаврентій, Олімпій, Тарсикій, Володимир, а також інші численні преподобні, ісповідники, святителі, мученики, священномученики українського народу, які під час свого життя прославили Бога на рідній землі. Після їхньої смерті Господь прославив їх численними чудами. Наш народ вшановує їх як заступників на небі.

З давніх-давен усі народи вшановують пам'ять великих людей: геніїв науки і політичних діячів. А щоб руйнівна сила невмолимого часу не стерла про них пам'ять, то видатним людям ставили пам'ятники, робили погруддя, на яких викарбовували їх імена і подвиги, якими вони прославилися, живучи на землі.

Однак, на світі живе незлічена кількість героїв, пам'ять про яких не зникає із занепадом цивілізацій, а навпаки, з плином часу все більше зростає. Це - святі, продовжує розповідь на сайті traducionalist.info о. Іван Залуцький.

Святий Іван Богослов в об'явлені пише: «Великий натовп, перелічити який ніхто не міг. Від імені кожного народу і племені, які стояли перед престолом і Агнцем, одягнені в білі одежі, із пальмовим віттям у їх руках. Вони викликували гучним голосом: «Спасіння Богу нашому що сидить на престолі, Агнцеві». Цей численний натовп - це святі, які своїм праведним життям на землі вибілили свою небесну одежу і удостоїлися найпочеснішого місця в небі - біля самого престолу Божого.

Святий апостол Павло прирівнює їх до великої кількості свідків, яких Бог зберіг для нас, щоб ми наслідували їх життя, осягнули досконалість: «Часу не вистачить мені, коли схочу розповідати про Гедеона, Самсона, Давида, Самуїла та пророків і всіх тих, хто загинув у муках, зазнавав наруг та бичувань, кайданів і в'язниць, їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допит. Вони вмирали, забиті мечем. Тинялися в овечих та козлячих шкурах, - збідовані, гноблені, кривджені. Вони блукали пустелями, горами, переховувалися в печерах та земних вертепах».

Серед тієї кількості святих є й українські.

Часу не вистачить, коли хотів би розповісти про Володимира Великого і всіх засновників і просвітителів Русі; Антонія Печерського і його послідовників та всіх інших українських святих. Тих, хто зрікалися світу, посвячувалися на служіння Богові, склали обіти досмертної чистоти, добровільної убогості і абсолютного послуху. Тих, хто постійно молилися, терпеливо зносили всі труднощі, які зустрічали на життєвому шляху. Тих, які монашою рясою закрилися від світу, стали засновниками монашого життя на своїй землі.

Важко знайти слова для звеличання Йосафата з Волині і йому подібних, які відмовилися від почесті і багатства, стали мучениками за святу єдність. Життя мого не вистачить, щоб описати подвиги їх, святість українських мучеників і священномучеників, що стали жертвами комуністичного режиму:

Миколу Кандрата Володимира Прийму, Миколу Чернецького. Апостолів ГУЛАГУ: Миколу Цегельського, Петра Вергуна. Всіх, розстріляних на площах і спалених у крематоріях. Василя Величковського, Климентія Шептицького, Северін Бараника і всіх, хто не витримав катувань і помер при допитах у слідчих ізоляторах. Заморожених у вічній мерзлоті, закатованих у підземеллі, всіх, хто зник у таборах смерті, померлих з голоду у казахстанських степах, всіх досмертних каторжників у Сибіру. Тих, які були світилами катакомб і вчителями новачків у час підпілля, монахів і монахинь, які ще не проголошені святими, а лише занесені до списків проголошення блаженними. Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, Володимира Стернюка, Филимона Курчабу, Євстахія Смаля, Павла Дмуховського, Григорія Будзінського, Порфирія Чучмана, Макара Греня, Левицького, Розумійка, Гуглевича і тисячі тисяч тих, що своїми молитвами освятили майбутні покоління, які народжуються на українській землі.

Книг не вистачило б, якщо хотів би описати про ревність і відданість Богові вбогих духом і чистих серцем, які жили на землі, однак не відзначалися званням, освітою, хитрістю, гордістю, а мали чисте, мов кришталь, серце і все життя прожили з Христом. Розмовляли з Ним через ревну молитву, постійне читання Святого Письма і роздумування про муки Христові. Всі вони ще за життя стали Божими дітьми, а після смерті прикрасою Престолу Непорочного Агнця.

Якщо ми вникнемо в історію святих українського народу, то переконаємося, ще з давніх-давен наша земля була колискою християнства, школою випробовувань для праведників, Голгофою для мучеників.

Приклад. Двадцятого травня 1951 року, під час пересилки у Воркуту у час ранкової переклички ув'язнених, на площу вивели десять монахинь із різних монаших згромаджень. Вони були одягнені у сорочки, босі, хоч температура була нижчою ніж сорок градусів. Раптом старшина конвою голосно крикнув: «Товариші, увага! Ми зібрали вас сьогодні, щоб дати можливість побачити ворогів Батьківщини і насолоджуватися муками тих, які стали зрадниками свого народу». Потім він підійшов до Божих слугинь і скажено прокричав: «Відречіться Христа - і я дарую вам життя!» Всі в'язні стояли непорушно. Ніхто з них не знав, що буде далі. У відповідь на погрози сестри почали співати побожні пісні. Енкаведист скаженів від несподіванки. Розгніваний підходив до кожної ув'язненої. Одну шарпав за волосся, іншій плював у лице, а іншу копав і кидав на сніг. Коли йому це набридло, він випустив собак і нацькував на них. Але сталося чудо. Пси ліниво наблизилися до монахинь, лестилися біля них, лизали їх заморожені ноги. Через деякий час вони відступили кілька кроків назад і почали вити, дивлячись вгору. Побачивши таке чудо, в'язні голосно закричали: «Ганьба! Смерть більшовицьким катам!» Боячись повстання, енкаведисти припинили тортури і відпустили майбутніх святих. Якщо хто з присутніх зацікавився цією історією, хай побуває у Рогатині, що на Франківщині, і запитає у тих, які пережили ці нечувані тортури і залишилися живими до сьогодні.

Ієромонах Студитського уставу, Порфирій Чучман (більш відомий у народі, як отець Петро з Дори), повернувся із заслання калікою. Він був так сильно похилений до землі, що не бачив обличчя перехожих. Ніхто із монахів не знав причини його горя, не міг пояснити, чому святий не переодягається у присутності братів. Коли він помер, біля його домовини плакали монахи і говорили: «Горе нам, нещасним», бо дізналися, що причиною страждань їх духовного наставника був чорний хрест на його плечах, випалений паяльником при допитах.

Брат Микита - монах цього ж чину - у 13 років покинув своїх батьків і подався в гори. В печері біля села Матків на Турківщині він прожив кілька десятків років. Оскільки важкі каторжні роботи на заслані підірвали його здоров'я, в дні глибокої старості, він дозволив жителям навколишніх сіл збудувати для себе скит, який швидше був захистом від вітру, ніж від тріскучих морозів. Із розповіді близьких йому людей, які дізналися про його аскетичне життя. Проживаючи на горах, схимник пережив невимовні труднощі. Живився намоченим зерном, лісовими горіхами, сушеними грибами. Він не покидав печери навіть у тріскучі морози. Часто печеру завівало снігом, часом тижнями не приймав їжі. Він був людиною молитви, бо відмовляв кожного дня близько ста вервиць.

Отець Розумійко, ЧСВВ, на засланні відморозив ноги. Згодом кинулася гангрена. Щоб врятувати життя, лікарі сказали, що йому потрібна ампутація. На такі слова слуга весело усміхався і говорив:

«Я не дозволю цього зробити. Ці рани - це медалі, подаровані мені самим Богом. Я хочу померти таким, яким прийшов на світ».

Якщо, дорогий брате, ти бажатимеш детальніше дізнатися про життя українських святих, то вдайся до історії Католицької Церкви. З її сторінок дізнаєшся про життя тих, хто мав силу виганяти злих духів, творити чуда. Ти дізнаєшся про постників, затворників, проповідників, страстотерпців і преподобних, яких зростила українська земля. Всі вони стали святими, бо палко любили Бога, постійно розмовляли з Ним через ревну молитву і читання Святого Письма. Ці люди знали молитву за ворогів і постійно відмовляли її. Вміли любити, прощати, молитися за інших, знали напам'ять Заповіді Божі і заховували їх. Вони жили з Христом через Євхаристію, добрі діла і милосердні вчинки. Зігріті теплом Його любові і батьківським благословенням, постійно ходили Божими дорогами. Дорогий брате! Ти теж можеш стати святим, якщо будеш побожно жити і наслідувати чесноти тих, які своїми молитвами збудували Боже Царство на землі.

А, може, коли слухаєш розповіді про вчинки святих, станеш сумніватися у правді цих невигаданих історій. Та в глибині душі подумаєш: «О, нечувана жорстокість! Як Бог може домагатися таких нечуваних знущань від тих, які присвятили Йому все своє життя». Якщо думаєш так, то це означає, що ти глибоко помиляєшся у своїх поглядах і засвідчуєш про свою низьку духовність. Тебе не цікавить поранений Бог, який постійно подорожує поруч із тобою і на плечах несе хрест, зроблений із людських гріхів. Люди, які вмирали за віру, добровільно вибирали мученицьку смерть за Христа. Воліли померти в муках, ніж образити Його хоч би одним гріхом. Часто у нашому житті ми чуємо нарікання серед вірних: «Я не створений для святості, бо мушу використати все, що дарує мені доля». Можливо, таке нарікання проникло і в твоє особисте життя. Можливо ти не помітив, як випадково опинився серед тих, яких світ занадто приваблює своїм оточенням. Не падай у відчай. Господь чекає тебе і кличе до святості.

Якщо, дорогий брате, світ занадто приваблює тебе і ти почуваєш себе пригніченим земними труднощами і віддаєш перевагу земним речам, живеш у гріхах і не можеш вирватися з їх тенет, то не оправдовуй себе тим, що не маєш сили волі подолати ті труднощі і тому не можеш стати святим. Бо, щоб стати святим, вистачить зробити лише один перший крок в напрямі Неба і дотримуватись обраного шляху. Знай, що в Небі є багато святих, які до навернення грішили так, як і ти, а може й більше. Тому уповай сильніше. Могли вони - зможеш і ти. Святі молилися до Господа і перемагали. Вірили в Нього, і Він допомагав їм.

Тому роби тепер те, що вони робили колись, - і будеш там, де вони перебувають, - в Небі. 

Тернопільські паломники збирались із самого ранку біля Архикатедрального собору.

Владика Теодор (Мартинюк) відслужив Святу Літургію для паломників в Архикатедральному соборі, а відтак прочитав молитву благословення та окропив кожного святою водою. Відтак Архиєпископ і Митрополит Василій (Семенюк) через мобільний зв'язок привітав учасників пішої ходи та благословив на щасливу дорогу.

Очолив пішу ходу владика Теодор та священики архиєпархії, які провадитимуть молитвою та сповідатимуть людей в дорозі, повідомляє сайт УГКЦ.

Як кажуть організатори, сформовано 34 групи, кожна з яких налічує близько 40-50 осіб. Вже на виході з міста та у селищі Велика Березовиця до колони долучилися ще декілька десятків паломників. Колона налічувала близько 1500 прочан.

Оргкомітет подбав про належні умови для паломників: харчування та нічліг. Супроводжує колону карета швидкої допомоги та міліція. Прочани прибудуть у Зарваницю в суботу, після обіду (16 липня).

На Всеукраїнську прощу до Зарваниці прибудуть члени Синоду єпископів УГКЦ та Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ. Традиційно відбудеться багатотисячний похід зі свічками від парафіяльної церкви до чудотворного місця, де єпископи, священики та вірні молитимуться Молебень до Богородиці та проситимуть у Матері Божої заступництва для українського народу та миру.

Серед запланованих заходів: Патріарха Святослав зустрінеться із молоддю о 17.00 16 липня, а проти ночі на 17 липня молодь чекає духовно-мистецька програма у цікавому євангелізаційному форматі. Як повідомляють організатори, про свою участь повідомили найкращі молоді християнські музиканти України у рамках проекту Kerygma Projekt.

До слова, вірні УГКЦ із Хмельницького вже тиждень ідуть пішки, то моляться за мир в Україні. 4 дні в дорозі вірні із Кам’янця-Подільського, Ходорова, Надвірної.

Паломники ідуть звідусіль, щоб просити Божої допомоги у часі війни.

Сьогодні до Винятинець Заліщицького району поспішали паломники.

У день святкування ікони Божої Матері Винятинської та Положення Чесної  Ризи Пречистої Діви Марії у Влахерні (V), 15 липня  Високопреосвященнійший Мстислав Архиєпископ Тернопільський і Подільський на запрошення настоятеля парафії прот. Івана Бойка відвідав с.Винятинці Заліщицького благочиння  та очолив урочисту Божественну Літургію з нагоди відродження давнього паломницького місця в регіоні, повідомляє сайт УАПЦ.

Його Високопреосвященству співслужили духовенство Тернопільського, Заліщицького та Теребовлянського благочинь. Під час Богослужіння була піднесена молитва до Божої Матері перед її чудотворною іконою Винятинською за мир в Україні і за здоров’я українських воїнів. По закінченні Літургії Архиєпископ Мстислав звернувся до присутніх з повчальною проповіддю, привітав усіх з святом на честь Богородиці та висловив слова подяки паломникам, які прибули спільно помолитися. Також Владика подарував плащаницю Божої Матері. На завершення духовенство урочистим ходом перейшли до чудотворного джерела, де Високопреосвященнійший Владика звершив водосвятний молебень після якого окропив багаточисленних паломників Святою Водою.

Село Винятинці, що в Заліщицькому районі, відоме в нашому краї своєю славною історією. Здавен сюди прямували паломники до місця об’явлення Пречистої Діви Марії. За переказами старожилів населеного пункту, Мати Божа з’явилась тут у 1891 році. Після тих подій, у 1896 році люди звели на цьому місці Капличку положення ризи Пречистої Діви Марії. З тих часів до села почали прибувати віруючі, які були переконані, що ікона Божої Матері чудотворна і володіє цілющою силою - допомагає одужувати хворим. І сьогодні до цього місця приходить велика кількість паломників, щоб спільно піднести свої молитви до Пречистої Діви Марії перед Її іконою Винятинською.

 

 

Вже 26-31 липня 2016 року чимало тернополян збирається до Кракова.

Там стартуватимуть масові заходи духовного і культурного характеру, присвячені світовим Дням молоді, повідомляє Посольство України в Польщі.

З метою покращення умов обслуговування громадян при перетині польсько-українського кордону на період проведення світових Днів молоді, митна служба Республіки Польща розробила інформаційні буклети, які доступні на веб-сайтах: http://www.krakow2016.com/ua/duties, www.granica.gov.pl 

Крім цього, подорожуючі можуть використовувати мобільний додаток Granica, який є доступний на мобільних пристроях з операційними системами типу iOS, Android, Windows, IPhone в магазинах систем App Store, Google Play, Windows Phone Store (інформація є доступна також в українській версії). Перетин кордону в пунктах пропуску буде здійснюватися по спеціальних смугах руху, позначених інформаційними знаками з логотипом Світових днів молоді.

Особлива увага митних органів Республіки Польща звертається на встановлені заборони та обмеження щодо ввезення на територію ЄС продуктів харчування, продуктів тваринного походження (м’яса, копченостей, консерви, виробів, що містять м’ясо, молочні продукти), навіть невеликі кількості яких будуть вилучатись та підлягати подальшій утилізації в спеціально виділених для цього місцях.   

У тернополян останнім часом доволі популярним серед католиків і не тільки став медалик св. Венедикта.

Але часто люди, які його використовують не знають про цей медалик практично нічого, окрім того. Що це є захист від зла. Тому, дуже часто використовують цей медалик, не як реальну духовну допомогу, а як такий собі амулет. Тому пропонуємо вашій увазі кілька фактів про цей медалик.

Історія медалика

Не маємо певних історичних фактів про те коли точно виник цей медалик. Дехто з істориків Церкви переконаний, що медалик св. Венедикта в перше виготовив сам святий Венедикт. Але певна історична згадка про цей медалик походить щойно з 1415р. Йдеться про опис і малюнок медалика св. Венедикта в одній із монастирських хронік. 

В актах муніципального розслідування стосовно відьмування з 1647 р. у місті Наттернберзі (Баварія) зазначено, що відьми не мали сили над містом, оскільки місто Наттернберґ знаходилось під особливим захистом св. Хреста. Подальше розслідування виявило в міських мурах багато медаликів св. Венедикта.  

Офіційно медалик св. Венедикта одобрив Папа Бенедикт ХІV 23 листопада 1741р. 

Зображення і написи на медалику та їхнє значення

На лицевій стороні медалика зображено св. Венедикта, який у правій руці тримає хрест, а в лівій - Правило св. Венедикта. З правого боку від зображення св. Венедикта зображено розбиту чашу, з якої виповзає змія, а з лівого - крука. 

Змія і розбита чаша та крук - згадка про той випадок із життя св. Венедика, коли його хотіли отруїти вороги, підсунувши йому отруєне вино і хліб. Отрута не подіяла на святого. Зрозумівши що його хотіли отруїти св. Венедикт зробив над вином і хлібом знак св. Хреста, нащо чаша перевернулась, розбилась і з неї виповзла отруйна змія. Тоді, св. Венедикт наказав круку віднести отруєний хліб там де його ніхто не міг скуштувати. 

Біля зображення св. Венедкита розміщено напис латинською мовою: «Crux Sancti Patris Benedicti» - Хрест святого отця Венедикта. На зовнішньому краю медалика розміщено напис теж латинською: «Ejus in obitu nostro praesentia muniamus» - Нехай в часі нашої смерті нас захистить його присутність.

На зворотній стороні медалика зображено рівнораменний хрест, довкола якого зображено латинські букви C S P B – скорочення латинського «Crux Sancti Patris Benedicti» - Хрест святого отця Венедикта.

На самому хресті розміщено латинські букви. На вертикальній частин: C S S M L - скорочення латинської фрази: «Crux Sacra Sit Mihi Lux» - Нехай хрест буде мені світлом. А на горизонтальній частині: N D S M D - скорочення латинської фрази: «Non Draco Sit Mihi Dux» - Нехай змій (дракон) не буде моїм вождем.

На зовнішньому краї над хрестом розміщено латинський напис PAX - мир. По лівий бік від цього напису знаходяться латинські букви V R S N S M V,  а по правий - S M Q L I V B. Це скорочення латинської фрази «Vade Retro Satana, Nunquam Suade Mihi Vana - Sunt Mala Quae Libas, Ipse Venena Bibas» - Відійди, сатано, не радь мені марнот - зло є те що пропонуєш, сам пий свою отруту.

Повні відпусти, пов’язані з медаликом св. Венедикта 

Повний відпуст отримують в часі смерті ті що носять медалик св. Венедикта, якщо виконані наступні умови:

А. Особа знаходиться в стані освячуючої милості, тобто, не має тяжкого гріха;

Б. Віддає свою душу в руки Божі;

В. Якщо особа не має можливості висповідатися і запричащатися, то в такому випадку вона може збудити досконалий жаль за свої гріхи і прикликати Ім’я Ісуса.

Повний відпуст отримують також ті що носять медалик св. Венедикта, якщо вони знаходяться в стані освячуючої милості на наступні свята: Різдво Христове, Богоявління, Стрітення, Воскресіння ГНІХ, Преображення ГНІХ, Зшестя Святого Духа, Пресвятої Євхаристії, Успіння Богородиці, Різдво Богородиці, Непорочне Зачаття Богородиці св. Анною, Всіх Святих, св. Венедикта, за умови, що на ці свята вони доступилися св. Причастя, а також того тижня, принаймні один раз помолилися Богородичну Вервицю, або вивчали віру, або відвідали хворих, або дали милостиню вбогим, або в будний день брали участь у Службі Божій, повідомляє за матеріалами «Bitno.net» Католицький оглядач

Особливі милості, які пов’язані з медаликом св. Венедикта

А. Медалик є обороною від магічних нападів та інших диявольських впливів;

Б. Якщо закоренілий грішник носить біля себе цей медалик, то він отримає особливі милості, які спонукатимуть його до навернення;

В. Медалик є допомогою в часі спокус;

Г. Медалик захищає від заразних хворіб й отрути;

Ґ. Вагітні жінки, які носять медалик отримують особливу Божу допомогу в часі народження дитини;

Д. Медалик захищає в часі бурі, негоди, шторму, землетрусу й інших природніх стихій;

Е. За посередництвом медалика отримуються ласки для оздоровлення тяжко хворих. 

Як носити медалик св. Венедикта

-    На шиї, як інші медалики;

-    На вервичці, яку регулярно використовуємо до молитви;

-    Ви кишені, гаманця або сумці;

-    В автомобілі;

-    У фундаментах дому;

-    На стіні дому.

Проте, медалик св. Венедикта в першу чергу є  спомином на Бога і Його милості, без віри він не допомагає, тому не слід сприймати його як амулет, чи якийсь чарівний предмет.

 

 

У понеділок, 11 липня - останній день християнського посту Петрівка.

Кілька цікавих фактів тернополянам на замітку:

Традиція дотримання цього посту відома з перших часів християнства. Хоча на Україні існує легенда, що колись Петрівки не було, і чоловіки ласували маслом і сметаною щодня, скільки хотіли. Тому жінки порадились і запровадили Петрів піст, але не змогли домовитися про його тривалість. Петрівка - піст не дуже строгий, дозволялося вживати рибу, тому що святі апостоли були рибалками. В деяких місцях день Петра вважався святом рибалок, тому що апостол Петро всюди відомий як покровитель рибного промислу. Раніше рибалки молилися йому, відправляли молебні, всією громадою збирали на свічку, яку ставили в церкві перед іконою Петра. Петрівка - гаряча пора літньої праці, коли найдовші дні й найкоротші ночі. Перший день Петрівки вважався початком косовиці сіна. В Петрівку дівчата білили полотно й прядиво, молодиці тіпали коноплі, тому саме в петрівських піснях оспівуються ці види жіночої праці:

Ой мала нічка-петрівочка,

Не виспалася Наталочка.

По горі ходила, тонку біль білила,

Та до теї білі говорила:

- Ой біле ж моя та тоненькая, 

За кого пойду я, молоденькая?

У Петрівку квітує жито (на початку), перестає кувати зозуля, соловей “ячмінним колосом давиться”. Тому й співають:

Ой Петре, Петре, Іване,

А вже ж твоя Петрівочка минає,

Половини літечка немає,

Половина зіллячка посихає…

… А вже Петрівка минається, 

Сива зозулька ховається

Ой у садочок під листочок,

Щоб не змінився голосочок.

Оскільки на Петрівку випадала середина літа, апогей розквіту природи, початок нового врожаю, пора літнього сонцестояння, то не дивно, що період цей був багатий на обрядовість. Саме під час Петрового посту весна переходила в літо, сонце повертало на зиму, тож відомі календарні звичаї та обряди весняно-літнього циклу - проводи русалок (розигри), похорони Ярила або Кострубонька (у понеділок, перший день Петрового посту), Івана Купала, день св. Петра (обряд вільхи й дуба, пошанування дерев і пастуші обряди на полонині), косовиця, зажинки. Наприклад, по Центральній Україні відомий був звичай збиратися заміжнім жінкам (крім вдів і самотніх молодиць) у перший день Петрівки “гонити шуляка”. Збирались вони в саду, готували обід, справляли “розигри” - веселощі з жартами і сороміцькими піснями, аби прогнати шуліку, “щоб не ловив курчат”, або “замочити дійниці” для “великого молока”, або справити “похорон” Ярила чи Коструба - солом’яної ляльки у вигляді чоловіка. Іноді в ролі Коструба була одна з дівчат, навколо якої інші водили хоровод, співаючи:

Помер, помер Кострубонько

Сивий, милий голубонько… 

Після Петра в багатьох реґіонах України розпочиналися жнива (іноді - між Іваном і Петром, тобто на тижні від Купала до Петра), тому й каже прислів’я, що “святий Петро жито зажинає”. Відомий староукраїнський звичай пекти на Петрів день хліб із нового жита (або ячного борошна), нажатого хоч і зеленкуватим. Ці нові хліби несли освячувати до церкви в день св. Петра, а в багатих господарів освячували їх удома після обідні, і тоді вже, коли священик прочитав над ними “Отче наш”, їх розламували і роздавали всім парафіянам або всім домашнім. Тож не випадково і в купальських піснях співають: Да що на Йвана да воду брала, А на Петра да й хліб пекла… М. Максимович зазначає, що “в давнину ячмінь зжинали до Петра і в Києві на Петра святили ячний хліб, хоча б і спечений із недоспілого зерна”. Часто “старого” хліба не вистачало до нового врожаю, тому існувало прислів’я: “Петрівка - на хліб катівка” або “Петрівка - голодівка, а Спасовка - ласовка”. Велика любов була в українців до апостолів Петра і Павла. В численних казках і легендах оповідається, як вони мандрували по світу і завжди допомагали людям.

Святий Петро за плугом ходить,

Святий Павло волоньки водить,

А сам Господь-Бог пшеничку сіє, 

А святий Ілля заволочує, - 

співається в одній із колядок.

За повір’ями, саме їм довірив Господь ключі од раю і пекла:

Святий Петре, святий Павле,

Дайте ключі золотії

Одімкнути рай і пекло,

Випустити грішні душі.

Тому день св. Петра і Павла був на Україні великим святом. До нього готувалися заздалегідь: білили хати, вішали чисті рушники, зранку обов’язково йшли до церкви. Вірили, що в цей день сонце грає так само, як на Великдень і на Івана Купала. Після літургії розговлялись т. зв. “мандриками”, - пампушками, спеченими на сковорідці з зібраних протягом Петрівки сколотин (рідини, що зосталася після збивання масла) та перевареної сироватки. До тіста ще додавали сир, яйця. Пампушки ці називають “мандриками” тому, що ними нібито харчувалися св. апостоли Петро і Павло, мандруючи по світу. Одного разу зозуля вкрала в святого Петра мандрику, і за це її Бог покарав тим, що вона на Петра мандриками давиться і перестає кувати. На Петра мандриками обдаровували пастухів. На Київщині (с. Нижня Дубечня Вишгородського району) був звичай у день св. Петра на вербах вішати гойдалку (“вихелю”): збиралися в лузі дівчата і хлопці, прив’язували гойдалку до дерева і хлопці гойдали (“вихали”) дівчат. Щоправда, в купальських і петрівчаних піснях частіше згадується парубок, що гойдається “на клену”, “на древі”, “на горісі”, повідомляє storinka-m.kiev.ua 

Ой у лісі на горісі, на дереві,

Там висіла колисонька на гіллі.

А хто в тій колисоньці колихався?

Молодесенький Іванко гойдався. 

- Ой гойдайте мене, гілля, високо,

Ой щоб було виднесенько далеко.

Там десь моя Марусина походжає,

Вишитими рукавцями маяє,

Золотими перетенцями сіяє… 

У Карпатах (приміром, с. Нижній Березів Тлумацького району Івано-Франківської області) існував до кінця ХХ ст. унікальний обряд “Вільха”. Молоду вільху зрубували в лісі в день св. Петра і встановлювали на полонині, куди сходилося все село. Молодь забавлялася навколо прибраного стрічками й вінками деревця так, як на Івана Купала, - водили кругові танки, приспівуючи, розповідали казки й легенди, ворожили на долю…

Очевидно, це - одна з інтерпретацій купальського обряду, який символізував торжество літа, пошанування навколишньої природи, худоби, праці пастухів, яким цього дня дозволялося здоювати овець і продавати задорого весь надій.

 

 

8 липня - наш «день усіх закоханих», а якщо говорити точно, то цей день у православ'ї вважається днем пам'яті Святих Петра і Февронії.

Хто ж такі були Петро і Февронія?

Петро був князь Муромський. Февронія (Февронії) була проста дівчина з невеликого села Лагідно, що знаходилося в Рязанської землі. Згідно з переказом, Петро (у ту пору на князівському троні ще сидів його старший брат), рятуючи старшого брата від змія, виявився цим змієм укушений і від отрути його сильно захворів. Слуга Петра дізнався про дівчину, яка нібито чудодійним чином лікує хворих і немічних, розповів про неї своєму панові, і той відправив слугу до цієї дівчини просити допомоги, повідомляє arhiv-statey.pp.ua 

Приїхавши до Лагідно і зайшовши в будинок до дівчини, слуга до свого здивування побачив там зайця (за прикметою, заєць в хаті - до весілля). Слуга розповів, навіщо він з'явився й попросив Февронії про допомогу, на що отримав відповідь: «Буде він здоровий, якщо я буду його дружиною. А ні - не зможу його вилікувати: Бог сили не дасть » .

Привіз слуга до Февронії свого пана. Петро не вірив у те, що одружується на простолюдинкою, але їй про це нічого не сказав. Февронія дала слузі кислого квасу, звеліла пропарити Петра в лазні і натерти цим квасом, всі струпи з тіла Петра здерти, лише одне не чіпати. Так і зробили, і на наступний день Петро виявився абсолютно здоровий. Оскільки одружитися на Февронії Петро спочатку не збирався, він поїхав від неї. Але не встиг він повернутися додому, як хвороба знову повернулася до нього, гнійні виразки знову почали покривати всі його тіло.

Зрозумів Петро гріх свій і звелів послати старостів до Февронії.

Повернулися вони у Муром і довго княжили в ньому. Час той історики називають одним з найбільш спокійних. А як прийшла старість, взяли подружжя чернецтво, залишивши заповіт, щоб після смерті поховали їх разом. Померло подружжя в один день, кожен у своїй келії: спочатку помер Петро (у чернецтві Давид), а слідом за ним, дізнавшись про його смерть, і Февронія (Єфросинія), 25 червня (за новим стилем - 8 липня) 1228 року.

Тільки не стали ховати їх разом, всупереч правилам чернечим. Поклали кожного в труну в різних церквах, але на ранок виявили труни порожніми. А тіла їх опинилися в загальному труні. Вирішили люди, що хтось переніс вночі тіла, і знову їх розлучили, цього разу міцно замкнувши. Але і на наступний ранок тіла подружжя опинилися разом в одній труні. Тому так і поховали їх, Петра і Февронію, разом.

Їхній шлюб став зразком християнського шлюбу. А день 8 липня - святом людей, що люблять і щасливої родини.