4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Духовність

Биття у дзвони на Великдень дарує тернополянам успіх

(0 голосів)
Автор 
on 03/05/2016

По всій Тернопільщині б'ють дзвони, сповіщаючи нам про радість Воскресіння.  Дзвони є однією з необхідних особливостей християнського храму. В чині благословіння дзвону сказано: "Нехай усі, хто чує голос його, чи вдeнь, чи вночі, славлять ім’я Святе Твоє".   Він сповіщає про радість свята чи про сум за померлим.  

ПРИЗНАЧЕННЯ

- Скликати віруючих на богослужіння.

- Виражати торжество Церкви та її Богослужінь.

- Сповіщати відсутнім у храмі про час звершення особливо важливих частин Богослужіння.

- Окрім того, дзвонами скликався народ на віче (народне зібрання). Дзвоном вказували шлях тим подорожнім, хто заблукав у негоду. Дзвоном оповіщалася якась небезпека чи нещастя. У трагічні дні краю дзвоном закликали народ на захист Вітчизни. Ним повідомляли про перемогу і вітали переможне повернення полків з поля брані.

 

Дзвони підвішуються на особливій вежі, яка називається дзвіницею і будується над входом до храму чи поряд із храмом.

ІСТОРІЯ

Але дзвони, як відомо, почали використовуватися християнами не з появою християнства.

У Старозавітній церкві - в Ієрусалимському храмі віруючі скликалися на Богослужіння не биттям у дзвони, а звуками сурм.

У перші століття гонінь на християнство з боку язичників християни не мали можливості відкрито скликати віруючих до Богослужіння. В той час віруючі сходилися на Богослужіння таємно. Як правило, це робилося через дияконів чи особливих вісників. Іноді ж сам єпископ після Богослужіння оголошував про час і місце чергового Богослужіння.

Коли Припинилися гоніння (ІV ст.), віруючих почали скликати різними способами. І тільки у VI столітті почали використовувати била і клепала. Била або кандії - це дерев'яні дошки, а клепала - залізні чи мідні смуги, зігнуті у півкруг. Згодом визначився вдосконалений спосіб скликання віруючих на Богослужіння - дзвін. Вперше дзвони, як відомо, появилися у Західній Європі.

На Русі дзвони появилися майже одночасно. з прийняттям християнства святим Володимиром  (988 р.) наприкінці Х століття. Поряд з дзвонами використовувалися також била і клепала.

Церковною мовою дзвін іменується "кампан" - від назви римської провінції Кампанії, де з міді було вилито перші дзвони. Спочатку дзвони були невеликі, по декілька сот фунтів. При храмах було їх небагаго: по 2-3 дзвони. Але з XV ст., коли в Русі появилися власні заводи для виливання дзвонів, тоді почали виливати дзвони великих розмірів.

ТРАГЕДІЯ 

Печальною сторінкою вітчизняної історії стали масові кампанії по зніманню церковних дзвонів. За часів Петра І це святотатство виправдовувалося браком металу для відливання гармат, необхідних для перемоги у затяжній російсько-шведській війні. У роки сталінських репресій тисячі дзвонів були насильно скинуті з церков і дзвіниць заради "потреб індустріалізації" та зміцнення військового потенціалу Країни Рад. Варварське знищення дзвонів узгоджувалося з магістральною лінією політики більшовицької влади, скерованою на остаточне викорінення релігійної віри і обрядовості. Досі в різних населених пунктах України фольклористи і етнографи записують спогади літніх людей про те, як комсомольці та партійні активісти у 30-х роках, всупереч волі людей, руйнували церкви і скидали з них хрести і дзвони. Після Жовтневої революції дзвонами торгували, їх переплавляли, руйнували. Виконавців цих злочинів, за словами інформаторів, рано чи пізно спостигала жорстока кара у вигляді каліцтва чи передчасної смерті. А багато дзвонів люди закопали у землю.

ТРАДИЦІЯ

У дні великих свят він нагадує нам про блаженство небесне; у дні святих Божих звук дзвонів говорить нам про вічний спокій святих небожителів; у дні Страсного тижня нагадує нам про наше примирення з Богом через Христа Спасителя; у дні Світлого Пасхального тижня сповіщає нам про перемогу життя над смертю і про вічну нескінченну радість майбутнього життя у Царстві Христовому. Не випадково погани-язичники, часто чуючи звуки дзвонів, говорили: "Це голос християн­ського Бога чути". Так, в ударах церковного дзвону ховається дивна сила, котра глибоко проникає в людські серця. Церковні дзвони сповіщають і радість, і смуток. Поодинокі удари є орієнтиром для заблукалого, частими ударами дзвонів сповіщали про стихійні лиха чи війну, трикратні урочисті дзвони – це ознака перемоги. Сумують дзвони за душею померлого. А ось дзвін в усі дзвони називають найвеличнішим – красним. Дослухаючись до голосу дзвонів, люди вірили в те, що вони здатні творити великі чудеса: вберегти від епідемії, врятувати від посухи й голоду, захистити від грізних сил природи. Пожертвувати гроші на виготовлення дзвону вважалось почесною богоугодною справою. Імена жертводавців ставали іменами відомих дзвонів.

 

ВЕЛИКОДНІ ТРАДИЦІЇ

Первісно звичай великоднього калатання у дзвони вважався привілеєм чоловіків і парубочої молоді, але з часом до цього долучилися представники жіночої статі й діти. Побутувала думка, що биття у дзвони на Великдень продовжує людям вік і приносить успіх. 

 

"Голос дзвонів означає голос Божої ласки, що людей до Бога кличе, – писав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. – Цей голос Божий – то так як відгомін Божої ласки, що кличе та запрошує християнина до кожного доброго діла та перестерігає перед кожним недобрим".

 

Останнє редагування Середа, 04 травня 2016 17:22

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.