4ebed7efffc0e4484ba2a62c9aa5f0c1.jpg
49cc71f707a57070b6e1ec9be66577e7.jpg
Духовність

Як часто тернополянам варто відвідувати могили рідних

(0 голосів)
Автор 
on 03/05/2016

ДУМКА СВЯЩЕНИКА:

Відвідини кладовища можна обережно порівняти із, наприклад, таїнством сповіді і причастя. Церква радить православним робити це 4-5 разів на рік.

Щодо відвідин могил, то, звісно, є свої настанови. У дев’ятий день після Великодня, вівторок Фоминого тижня, православні християни відзначають день пасхального поминання покійних – Радуницю (На Радуницю відбувається перша панахида після Пасхи. Прийнято відвідувати кладовища, роздавати милостиню і просити молитися за покійних. Традиція залишати великодні яйця і паски на могилах є язичницьким пережитком давніх поминальних трапез – тризн). Далі йде поминальна батьківська субота напередодні святкування дня Святої Трійці і називається Троїцької суботою. Після – Димитрівська поминальна субота.  Цього дня, як і в інші батьківські суботи, православні моляться за упокій душ близьких і шанованих православних. Але Димитрівська субота несе в собі і особливий сенс – шанування воїнів, загиблих на полі Куликовської битви). Люди відвідують могили у певні дати, як-то, півроку, рік після смерті близьких. Тут уже слід замислитися, наскільки у цьому є духовна потреба. Бувають такі випадки, коли священики навіть забороняють людям у крайньому розпачі після смерті близьких часто навідуватися на могилу, адже за цим стоїть гріх смутку.

 

Загалом, у відвідинах кладовища без фанатизму немає нічого поганого. Але важливіше поминати покійного в храмі й молитися за спасіння його душі вдома. Щодо поминань, то, звичайно, найважливіше – поминання на проскомідії (обідні). І, взагалі, на літургії. Кращим вінком на могилі покійного може стати ваше переосмислення відносин із живими людьми. Церква говорить, що горювати за покійними не потрібно, бо смерть – це народження, Народження у Вічності.

ДУМКА ПСИХОЛОГА

Немає нічого страшного у тому, що людина часто відвідує кладовище. Головне – знати, яка у неї мета, що штовхає її на такі часті відвідини. Нерідко – це біль від втрати. Так вважає практичний психолог Ілля Корнійчук: "Неможливо ховатися на цвинтарі від болю втрати. Це і не потрібно робити, такі страждання слід пережити, особливо у перший рік. Якщо людина втікає від цього болю, то її поведінка може мати неадекватний характер. Непережита до кінця втрата здатна виражатися у різних психосоматичних реакціях, а також у соматичних, типу болю в спині, остеохондрозі. Заперечуючи біль, можна зануритися у роботу, впасти у нервову ейфорію. Швейцарський гіпнотерапевт Патрік Нуайє розповів під час свого тренінгу про те, як люди постійно обмінюються один з одним частинками своєї душі. Людина вмирає або йде і хоче взяти із собою частинку того, хто залишається. Страждання виникає від того, що ми втратили частину своєї душі. Тому одне із завдань – повернути людям ті частинки душі, які ми взяли у них, і повернути собі те, що взяли у нас. Таким чином ми знову знаходимо самих себе і можемо жити повноцінно далі.

 

Щодо тих людей, які не навідуються взагалі ніколи на могили рідних, то тут також слід зрозуміти, з яких саме причин. Можливо, їм просто байдуже – і таке буває. Можливо, похід на цвинтар – згадка про біль. Можливо, могила із фотографією рідної людини нагадує їм лише про акуратну ділянку землі і більше нічого, а спогади про покійного – у серці. Всі ці думки і почуття мають право на існування. Тут, швидше за все, повинен спрацювати людський фактор, адже захаращена могила – сумне видовище". За матеріалами Вісника Кременчука.

 

 

Останнє редагування Вівторок, 03 травня 2016 12:39

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.